Розділ 3.

Жасмін, закутана в білу шубку, сиділа у сніговому саду імператорського палацу. Все здавалось таким нереальним. Цей одяг був зовсім непотрібним, вона більше не відчувала холоду. А в цьому так званому саду жодної живої квітки, втім він всеодно прекрасний.

Дивлячись на своє відображення у крижаній воді невеличкого озера, вона думала про своє життя. Вона все ще намагалася змиритися з тим, що тепер живе в тілі принцеси Раю. Пройшов вже майже тиждень, а вона все що не могла усвідомити цього.

Її нова реальність була сповнена небезпек, загадок і невідомості. Але найстрашніше було те, що вона не знала, кому можна довіряти. Навіть власні "родичі" були для неї незнайомцями.

Раптом на невеличку алею вийшов чоловік з темним волоссям і проникливими синіми, таким ж як і у самої Жасмін, очима. Його постава випромінювала силу та впевненість, але в погляді була тепла нотка, яка різко контрастувала з холодом, що панував навколо.

— Асмодею, — тихо вимовила Жасмін, трохи здивована його появою.

— Жасмін, — м'яко промовив він, підходячи ближче. — Я хотів побачити тебе перед твоїм від'їздом. Ми не мали нагоди поговорити після... того, що сталося.

Дівчина відчула, як її серце забилося швидше. Вона розуміла, що справжня снігова дияволиця мала з братом тісні стосунки, і тепер їй доведеться зіграти цю роль.

— Я... — вона запнулася, намагаючись підібрати правильні слова. — Я сама не знаю, як усе це сталося. Але я рада, що ти прийшов.

Асмодей кивнув, його очі уважно вивчали її обличчя.

— Я не знаю, що ти зараз відчуваєш, — сказав він, обережно взявши її за руку. — Але розумію, що це важко. Всі ці зміни, втрата пам'яті, відчуття, що ти більше не така, як раніше... Але я хочу, щоб ти знала, що я завжди буду поруч. Ти моя сестра, і я не дозволю, щоб з тобою щось сталося.

Жасмін відчула велику вагу його слів. Вона не очікувала такої щирості й турботи. Асмодей здавався зовсім іншим, ніж Даркен. У його погляді була справжня братська любов, яку вона відчувала навіть через стіну власних секретів.

— Дякую, Асмодею, — відповіла вона, намагаючись не показати свого збентеження. — Це багато для мене значить.

Він стиснув її руку трохи сильніше, наче намагаючись передати свою підтримку через дотик.

— Я чув, що ти їдеш до Академії Вогню, — продовжив він, його голос звучав тепліше, але з ноткою тривоги. — Це місце не найпривітніше, але я знаю, що ти сильна. І ти пройдеш через усе це. Просто не забувай, хто ти є.

Дівчина ледь помітно кивнула, усвідомлюючи, наскільки важливі ці слова для неї зараз. Вона не знала, чи справжня Жасмін відчувала ті ж самі страхи, але тепер їй доведеться пройти цей шлях. Шлях, який виявився складнішим, ніж вона могла уявити.

— Я буду пам'ятати це, — сказала вона, вдивляючись у його очі. — І буду намагатися не підвести тебе.

Асмодей м'яко усміхнувся, його погляд потеплішав.

— Ти ніколи не підведеш мене, сестро, — впевнено промовив він. — А тепер іди. Не дозволяй Даркену контролювати твоє життя. Ти сильніша, ніж здаєшся, і я вірю в тебе.

Він нахилився і по-братськи поцілував її в лоб, потім випустив її руку і відступив на кілька кроків.

— Прощавай, Жасмін. Повертайся додому цілою і неушкодженою.

Вона знову кивнула, відчуваючи, як у грудях розливається тепло від його підтримки. Асмодей був тим, кого вона могла б вважати справжнім союзником у цьому новому і небезпечному світі.

— Прощавай, Асмодею, — сказала вона, не відводячи погляду. — Я повернуся.

Він ще раз усміхнувся, перш ніж залишити її на самоті. Коли він пішов, Жасмін відчула легке полегшення, але також і тягар відповідальності, який тепер лежав на її плечах. Вона зрозуміла, що має більше причин, ніж просто власне виживання, щоб знайти свій шлях у цьому світі. Тепер вона мала брата, який вірив у неї, і вона не могла його підвести.

Зібравши сили, Жасмін зробила глибокий вдих і підвелась. Треба готуватися до свого від'їзду в Академію Вогню, знаючи, що попереду на неї чекають нові виклики.

*** 

Академія, що височіла посеред пустельного ландшафту, була водночас величною та лякаючою. Стіни з чорного каменю, здавалося, поглинали світло, випромінюючи власне, пекуче сяйво, наче самі вони були викувані з магми, якою керували її мешканці.

Жасмін мимоволі затримала подих, дивлячись на цю грізну фортецю знань і сили. Тут, як казав Даркен, знаходилися найкращі маги й науковці. Тут навчалися ті, хто був призначений керувати силами, здатними знищувати світи. Вона розуміла, що в цьому місці треба бути насторожі, адже кожен її крок буде під пильним наглядом.

— Ласкаво просимо до Академії Вогню, — сухо промовив Даркен, перериваючи її роздуми.

Він зупинив коня біля головних воріт, і, не чекаючи, поки слуги допоможуть їй спуститися, сам простягнув їй руку. Жасмін вагалася лише мить, перш ніж прийняла його допомогу, зійшовши з сідла.

— Сподіваюся, тобі тут сподобається, — додав він з натяком на іронію, але в його очах не було нічого, крім холодної рішучості.

Жасмін озирнулася навколо. Навколо них зібралися учні та викладачі Академії, спостерігаючи за прибуттям принца та його нареченої. Їхні погляди були різними — від відвертої цікавості до ледь прихованої ворожості. Для цих людей вона була кимось важливим, але водночас чужинкою, ніби її присутність порушувала якийсь порядок, що тут був встановлений віками.

Вона намагалася зберігати холодний і впевнений вигляд, хоча всередині її все ще роздирала тривога.

"Я тут чужа", — подумала вона, але тут же одернула себе. — "Ні, ти повинна стати тут своєю, інакше загинеш."

— Ходімо, — сказав Даркен, кинувши погляд на зібраних, і вони рушили вперед, до входу в Академію.

Всередині все виявилося ще більш величним, ніж зовні. Величезні зали, вкриті різьбленими колонами, випромінювали тепло, що походило від магічних факелів, які не знали вогню. В повітрі витав запах стародавніх сувоїв, прянощів і невідомих трав.