Наречена для спадкоємця Пекла

Розділ 1.

Жасмін стояла біля вікна своєї спальні, дивлячись на засніжені вершини за склом. Її блакитні очі, зазвичай такі теплі та ніжні, сьогодні блищали від непокори та втоми. Вона зітхнула, відчуваючи тягар майбутнього шлюбу з Даркеном, принцом Пекла.

— Невже мені судилося провести все життя з ним? — пробурмотіла вона, схрестивши руки на грудях. — Адже я люблю іншого.

У той самий момент, у нашому світі, інша дівчина перейшла дорогу, не помітивши наближення вантажівки. Спалах яскравого світла та гуркіт металу стали останніми митями її життя.

Реанімація. Лікарняний коридор, напівсонний від сяйва неонових ламп. Метушня, приглушені кроки медсестер, різкі голоси лікарів. Здається, що саме повітря тут просякнуте напругою та відчаєм. Одні двері, на перший погляд, нічим не примітні, розчинені навстіж, і з кожною секундою за ними відбуваються події, які змінюють долі одразу двох світів.

Анна лежала на операційному столі, її очі були заплющені, і вона ледве дихала. Її мозок ледь встигав зрозуміти, що сталося. Ще хвилину тому вона переходила вулицю, занурена у свої думки. І ось тепер усе. Кінець? Невже життя може обірватися так швидко і без попередження? Якась дурна вантажівка... Вона завжди думала, що її кінець буде більш витонченим. Але хіба ми вибираємо, як і коли йдемо?

У її грудях щось тягнуло, ніби хтось стискав її серце, не даючи йому зробити наступний удар. Смерть? Отак просто? І все? "Несправедливо!" — кричало все всередині, але тіло не слухалося.

Тим часом десь в Ефірі, далекому і прекрасному світі, вигнутому мільйонами ліній долі, у той самий момент принцеса Жасмін перекинула кубок з отрутою, відчайдушно бажаючи втекти від своєї реальності. Руки трохи тремтіли, коли вона підносила кубок до губ, але варто було темній рідині торкнутися язика, як тремтіння зникло. Це був страх чи вже прийняття? Вона не знала. Вона не бажала знати.

Світ навколо неї раптово потемнів, і Жасмін відчула, як земля йде з-під ніг. Ніби вода підхопила її й почала затягувати в глибину, куди не пробиваються ані світло, ані тіні.

"Прекрасно, так буде краще", — подумала вона, відчуваючи, як усе тіло занурюється у вічний холод.

Але в ту мить, коли душа Жасмин готувалася до останнього кроку в небуття, десь у вічних лабіринтах часу та простору пролунав тихий, але владний голос.

— Жасмін, — почала богиня, її голос звучав одночасно м'яко та суворо, — твоя доля і доля тієї, що жила в іншому світі, переплетені. Світ Ефір перебуває на межі великої події, і твоя участь у ньому вкрай важлива.

Принцеса відчула дивний тиск у своїй душі. Її серце забилося швидше, очі затуманилися, і світ навколо почав змінюватися.

— Що відбувається? — прошепотіла вона, озираючись. — Чому я почуваюся так дивно?

Богиня Долі з безпристрасним, але не позбавленим цікавості поглядом спостерігала за тим, як два світи підкоряються її велінню. Доля цих двох душ була вирішена нею ще задовго до того, як вони зробили свій останній вибір. Вона любила такі моменти, коли можливе і неможливе перетинаються, змінюючи плин долі.

— Ні, це надто просто. Подивімось, що станеться, якщо... — і з легким помахом руки все змінилося.

 

Анна раптово розплющила очі. Навколо були не знайомі їй білі стіни лікарні, а розкішні різьблені стелі, вкриті химерними візерунками у вигляді крижаних квітів. Важкі, прохолодні шовкові простирадла лежали на її тілі. Запах чогось свіжого і морозного вдарив у ніс. Вона миттєво зрозуміла, що це не реанімація, а щось зовсім інше.

"Чорт забирай, що це? Пекло? У раю так не пахне, а де... сніг?" — вона сіла на ліжку, ошелешена новими відчуттями.

Її тіло відчувалося інакше, наче воно належало не їй. Більш легке, гнучке і... слабке? Ніби вона була занадто крихкою для цього світу.

"Хто я?" — подумала вона і, підбігши до дзеркала, застигла, дивлячись на відображення.

З відображення на неї дивилася пара крижаних, блакитних, майже неприродно холодних очей. Темне волосся, бліда, фарфорова шкіра... Це була не Анна. Це тіло було чужим.

Вона оглянула себе, кожну деталь, кожну рису, намагаючись зрозуміти, як це можливо. Це якийсь сон, чи хтось вирішив зіграти з нею злий жарт?

Ймовірно, вона б ще довго гадала б над своєю подальшою долею, але тут у двері постукали. Їх повільно відчинила літня жінка в одязі з щільного білого хутра. Її обличчя, суворе, як зимовий вітер, за одну мить змінилося, коли вона побачила дівчину, що сиділа на ліжку.

— Ваша Високосте, ви прийшли до тями, — її голос тремтів від хвилювання.

Дівчина прийняла рішення приховати те, ким вона є насправді, від інших, поки не розбереться у всьому. Вирішивши взяти на себе роль принцеси, хоча всередині все кипіло від страху та розгубленості.

— Так, здається, мені стало краще, — промовила вона з легким тремтінням у голосі, намагаючись говорити так, як, ймовірно, говорила б принцеса.

Але жінка одразу ж зробила щось непередбачуване: вона вклонилася, майже притиснувши чоло до підлоги.

— О, моя мила Жасмін, як ми всі хвилювалися за вас! Після того, як ви... — жінка перервала себе, її голос здригнувся. — Ми були так близькі до того, щоб втратити вас...

Анна не знала, що відповісти. В голові роїлося тисячі питань, але вона розуміла, що зараз не час і не місце, щоб їх ставити. Її інстинкт підказував, що слід удавати, грати роль, доки не стане ясною вся картина.

— Все добре, — нарешті вимовила вона, намагаючись взяти себе в руки. — Я просто втомилася... Мені потрібно трохи відпочити.

Жінка знову вклонилася і швидко вийшла, залишивши принцесу одну. Як тільки двері зачинилися, вона різко видихнула, відчуваючи, як напруга зникає.

"Це якийсь абсурд", — подумала вона, дивлячись на свої нові руки.

Вона не могла повірити в те, що відбувається. Але одна думка не полишала її: "Чому я тут? І що тепер робити?"

Крізь тишу пролунав тихий шепіт її внутрішнього голосу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше