23. ”Мені дуже шкода”

 Уляна

Повернувшись з лікарні, я зайшла на сайт з вакансіями і почала шукати роботу. Подзвонила за кількома номерами, в одному місці мене запросили завтра прийти на співбесіду. Це вже було трохи легше. 

Я робила звичні домашні справи, забрала Рому зі школи, погодувала його, і старалася не думати про Єгора. Рома ніби відчував мій стан, і теж не згадував про Єгора. Лише раз сказав:

— Мамо, Юрі якийсь сумний, поглянь на нього!

Кролик дійсно виглядав якимось млявим, не хотів їсти.

— Може, захворів, — сказала я. — Якщо до завтра не минеться, сходжу з ним до ветеринара. 

— Думаю, він теж сумує… За тим життям. Там було багато місця, Юрі подобалась та спальня. Єгора…

Я зітхнула. Бачила, що й Рома сумує, хоч і старається не показувати цього.

— Я люблю тебе, — сказала, обійнявши сина. — Мені теж сумно, як і тобі. Але ми вдвох. Навіть втрьох, з Юрі. Ми обов’язково будемо щасливі, хай не зараз, а трохи пізніше…

— Я теж люблю тебе, ма, — він теж обійняв мене. 

***

Коли Рома ліг спати, я знову підійшла до кролика, взяла його на руки. Він дивився на мене темними намистинками очей, ніби все розумів.

— Не хандри, Юрі, — сказала я йому. — Все буде добре!

Хоча сама в те не вірила.

Новина про те, що я не вагітна, мала б мене порадувати, але натомість я відчувала якусь порожнечу в душі. Я розуміла, чому так відбувається.

Якби в мене була дитина від Єгора, то навіть, якби ми більше не були разом, було б щось, що нас поєднувало. Ми могли б бачитись хоч інколи. Я впевнена, що він не відмовився б від своєї дитини і спілкувався з нею. Але який сенс думати про це, дитини немає і не було. То був просто якийсь гормональний збій, от і все. 

Треба вчитися жити заново, адже до зустрічі з Єгором у нас із Ромою було все добре, ми були задоволені життям. Тепер у мене таке відчуття, немов моє життя розвалилося, як картинка складена з пазлів, а коли я почала її збирати заново, то побачила, що якоїсь частинки не вистачає, і тепер на її місці завжди буде чорна пустка. 

Мені прямо фізично не вистачало Єгора, я весь час думала, що він зараз робить, чи не потрапив у ще якусь халепу. 

Взяла телефон і відкрила чат із ним. Захотілося просто запитати як у нього справи. Можливо, він не відповість, або взагалі заблокує мене. Але я мала спробувати. Я ж так і не розповіла йому, чому так вчинила з документами. Він не дав мені навіть слова промовити…

“Привіт, — написала я. — Бачила, що в тебе проблеми, може, хочеш поговорити? Просто поговорити і все, я тебе вислухаю...”

Відправила таке коротке повідомлення, хоча збиралася написати багато, розповісти про все, що зі мною відбулося. Але мені було страшно, я боялася його ворожості, того, що він знову відштовхне мене. Може, якщо я просто вислухаю його, йому стане легше, і тоді він буде готовим, у свою чергу,  вислухати мене? 

Сиділа і дивилася на телефон, хоча й розуміла, що він може взагалі не відповісти. 

Єгор прочитав повідомлення, але не відповів одразу. Я вже хотіла закрити чат, коли нарешті побачила, що він друкує повідомлення.

І за якусь мить таки отримала відповідь:

"Ну, тепер в мене нічого красти. Це якщо коротко про те, як мої справи."

“Я приходила у офіс, але секретарка твоєї сестри сказала, що ти більше там не працюєш. Ти пішов з фірми?” — я вирішила пропустити повз вуха його грубість. Знала, що такий у нього характер, тож і не чекала, що він буде говорити в іншому тоні. Мені просто хотілося все йому розповісти, а потім, навіть, якщо ми більше ніколи не побачимось, моя совість все одно буде чистою. 

"Батьки призначили Єву виконавчою директоркою. І я пішов," — відповів він. — "А у вас як справи?"

“Рома і Юрі скучили за тобою, — написала я, а потім додала. — І я теж. Мені дуже шкода, що все так вийшло…”

Єгор

Я дивився на це її повідомлення і продовжував злитись. Злитись і жаліти себе. Певно, це було жалюгідно. Я не мав їй відповідати. Не мав говорити. Це було надто боляче. 

Я кохав Уляну. Сильно, по-справжньому. І тому її зрада була шоком. 

Авжеж, я теж скучив за ними. За всіма, не тільки за Уляною. Коли Уляна, Рома і Юрі жили зі мною, я почувався так, ніби у мене є справжня родина. А зараз це відчуття зникло. 

"Мені теж шкода, що так вийшло", — написав врешті-решт. А що ще я міг написати?

“Мене шантажували, що вб’ють брата, — написала Уляна. — Я розумію, що вчинила неправильно. Мені треба було все розповісти тобі. Але було дуже мало часу, ті бандити підганяли… Я зовсім розгубилась..”

Я не очікував подібного. Дивився на це повідомлення деякий час. Серце забилось швидше. Принаймні, вона зробила це не заради того придурка-конкурента… Чомусь я тоді був впевнений, що вся справа була в тому.

З іншого боку, як і раніше, Уляна все робила заради своїх родичів. 

"Я відправлю тобі грошей, заплатиш їм, скільки ще вони хочуть. І хай нарешті відчепляться".