22. У кабінеті гінеколога

Уляна

Вранці я відвезла малого в школу, він хотів поїхати на таксі, але я сказала, що тепер треба заощаджувати, як раніше, і ми поїдемо на маршрутці. Він був не в захваті від такої ідеї, але нічого не сказав. Взагалі здавався замкнутим у собі і неговірким. 

Після школи я поїхала до Єгорового офісу. Було страшно побачити його, але я мала це зробити. Написати заяву на звільнення і рухатися далі.

Коли зайшла до приймальні, де сиділа ще два дні тому, побачила на своєму місці іншу дівчину. Це була секретарка його сестри. 

 — Добрий день, — привіталася я. — А Єгор Михайлович у себе?

— Єгор Михайлович… Ееее… Він тут більше не працює, — сказала дівчина. 

 Я була вражена її словами, не одразу знайшла, що відповісти:

 — В цьому кабінеті не працює, ви маєте на увазі?

— На цій фірмі. Він ніби пішов… — вона озирнулась навсебіч. — Тепер всім керує Єва Михайлівна. 

 — Я можу поговорити з нею? — тихо запитала, відчуваючи, як серце ніби перестає битися. Чому він пішов? Невже через мене? Він так любив цю фірму, вона була для нього сенсом життя…

— Ні, Єва Михайлівна зараз не в кабінеті. Але я можу передати їй, що ви приходили, і вона призначить вам зустріч.

 — Добре, скажіть їй, що я хочу звільнитися, — сказала я, не дивлячись на секретарку Єви. 

— Я можу дати вам бланк, — вона почала перебирати папери на своєму столі і простягнула один з них мені. — Ви можете його заповнити, а потім Єва Михайлівна його підпише. 

 — Дякую, — я взяла бланк і почала заповнювати його. Мої руки тремтіли. Хотілося швидше піти звідси. Написала все, що було потрібно, і простягнула бланк їй. 

Потім вийшла з кабінету. Поки йшла до виходу з офісу, бачила співробітників, що дивилися на мене й перешіптувалися. Вийшла надвір, вдихнула повітря і зажмурилася, щоб не заплакати. Тепер я безробітна. Єгор, виходить, теж? Але чому він покинув роботу?

“Яке це має значення, — сказала я собі. — Для мене ніякого. Ми вже не разом, тож потрібно переставати думати про нього. Життя продовжується, як би погано мені не було…”

Але перш ніж шукати нову роботу, мені треба було вирішити ще одну проблему…

***

 — Які у вас скарги? — запитала лікарка-гінеколог. 

 — Затримка… І тест показав дві смужки, — я відчула, що червонію. Почувалася якоюсь розгубленою. 

— Ви робили один тест? Чи декілька? Перевіряли терміни придатності?

— Лише один,  я не знала, що вони можуть бути непридатні, — сказала я.  — Але вирішила прийти до вас, щоб уже точно знати…

— Тоді зараз ми візьмемо кров. Цей аналіз завжди точний….

Поки я чекала результатів аналізів, подумала про те, що треба буде сказати Єгору. Адже несправедливо, якщо він нічого не знатиме. Хоча він, певно, розсердиться ще більше і скаже мені робити аборт… 

Щоб трохи заспокоїтися, я взяла телефон і почала читати новини. Раптом побачила знайоме прізвище. 

“Відомий в ділових колах бізнесмен спричинив ДТП, проти нього порушено справу за водіння в нетверезому стані”, — було написано там. Єгор ніколи не сідав за кермо п’яним, він був дуже педантичним щодо правил безпеки. Я не знала, що й думати…

Але тут прийшли результати аналізів.

Відкриваючи їх, я була переконана — там буде написано, що я вагітна. 

Але поряд із різними показниками був висновок: “Вагітності немає”....

 Єгор

Зранку я вирішив, що в першу чергу маю відкрити собі ФОП. Раз я маю працювати на себе, треба починати з цього. Щойно відкрию ФОП, буду шукати офіс і співробітників. А потім, якщо все буде добре, я все ж поїду до Уляни. Я хотів побачити її, мені її дуже не вистачало…

Однак щойно я виїхав з підземного паркінгу, мене зустрів натовп журналістів. Вони перегородили дорогу і мені довелось зупинитись.

— Це правда, що ви стали винуватцем ДТП? Хто тепер очолює вашу фірму? — навперебій сипалися питання. 

— Без коментарів! — вигукнув я. — Пропустіть, я поспішаю!

Але вони не пропускали. Я все ж вийшов з машини. До мене кинулись ті кляті журналісти. Один з них торкнувся мого плеча:

— Надайте коментар!

— Та відчепіться вже від мене! — я відштовхнув чоловіка.

Він втратив рівновагу і впав. Решта його колег кинулися нас фотографувати. 

Я розгублено дивився на чоловіка а потім потягнувся, щоб допомогти йому встати. Але він навпаки відсахнувся від мене:

— Він хоче мене добити! — прокричав він істерично. — Допоможіть!

— Що за дебілізм! Я нікого не бив! — сказав я роздратовано.

А журналісти продовжували все знімати. Я розвернувся і сів в машину. Посигналив і завів двигун знову. Тепер журналісти розступились, а я нарешті поїхав геть.

Певно, все ж треба поговорити з батьками на чистоту, очі в очі. Подумавши так, я все ж змінив свій маршрут, і приїхав до будинку батьків.