17. Біда не ходить одна

Уляна

Єва вчора дуже сподівалася на те, що я не розповідала Єгору про Віктора. Я бачила це по її обличчю — на ньому було написано нетерпіння, але коли я сказала, що Єгор усе знає — цей вираз змінився розчаруванням. Але вона все одно до того, як нас побачив Єгор, устигла сказати, що буде приглядлати за мною, бо в неї є підозри, що я шпигунка. 

Звісно, все це не могло не засмутити мене. Проте я не наважилася розповісти про нашу розмову Єгору. Це ж усе-таки його сестра, я не хотіла розсварити їх. 

Тому й промовчала, тим більше, у нас був такий гарний, романтичний вечір… Але вранці подзвонила мама, знову плакала у слухавку. 

 — Що сталося? — запитала я. — Знову він? Андрій?

— Мила, я не знаю, що робити… Прийшли інші люди. Він позичав гроші на ігри не тільки у самому казино, а ще й у якихось небезпечних людей під великі відсотки… 

В мене аж руки опустилися. Але вже за кілька секунд я отямилася і  постаралася заспокоїти її. Сказала, що знайду гроші, а мама хай вмовить брата лікуватися від ігроманії. 

Коли Єгор вийшов з душу, я підійшла до нього і сказала:

— Це, мабуть, виглядатиме не дуже гарно, але я хотіла б попросити у тебе грошей… Це для моїх батьків, у них проблеми…

— Якого роду проблеми? — Єгор зазирнув мені в очі. 

— Брат вліз в борги… — вирішила, що раз у нас стосунки, то не варто нічого від нього приховувати. — Він грає… Я постараюся вмовити його пройти курс лікування. Але зараз борги вимагають у батьків, а в них немає жодних заощаджень, все, що було, вони вже віддали на погашення попередніх Андрієвих боргів…

— Авжеж, я допоможу, — Єгор кивнув. — І багато там?

 — Сто тисяч гривень, — сказала я.  — Для них це великі гроші, бо обоє вже на пенсії. 

— Все буде добре, — він обійняв мене. — Не  переживай, я все вирішу. От тільки чи відчепляться ті, якщо дати їм цю суму… Це вже питання… 

 — Не знаю… Може, повідомити в поліцію? Але не думаю, що їм щось буде, скажуть, що Андрій добровільно позичав у них гроші, ніхто його не змушував це робити…

— Певно, ти маєш рацію, добре. Тоді звʼяжись з братом. Я підготую гроші. Але спочатку маю поїхати по тим статтям. Маю зустрітись з тією обманщицею і змусити її забрати слова назад… Мій адвокат вчора сказав, що це найкращий спосіб позбутися проблеми. 

 — Добре, тримайся, — я обняла його. — Я знаю, що це неправда, але всі ті журналісти… Їм аби скандальна тема, а правда це чи ні — не так важливо…

— Тоді побачимось пізніше, — він поцілував мене. — Постараюсь повернутись на обід…

***

Це була субота, тож я залишилася вдома. Прокинувся син, я погодувала його, і він попросив дозволу подивитися мультики. Я ж на кухні мила посуд, коли знову задзвонив телефон. Подумала, що це Єгор, але номер був незнайомий. Відразу стривожилася, чомусь здалося, що це ту кредитори Андрія почнуть погрожувати і мені. Але все одно вирішила відповісти.

У слухавці почувся голос, який я упізнала, то був Віктор. 

 — Що тобі треба? — запитала я. 

— Уляно, ти маєш зробити дещо. Якщо ти цього не зробиш, або якщо скажеш своєму хахалю, все може погано скінчитись…

 Єгор

Ми домовились про зустріч на приватній території, у Насті. 

Я мав впевнити цю дурепу відкликати наклеп. І з врахуванням, що вона пішла на контакт, я сподівався, що в мене все вийде.

Коли постукав у двері квартири, мені відчинили майже одразу.  Настя була в коротенькому рожевому халатику, при повному макіяжі, навіть домашні капці в неї були на підборах. 

— О, які люди! — протягнула вона. 

— Що там за галас в мережі, навіщо ти це влаштувала?! — одразу запитав я. 

 — У мене взяли інтерв’ю, що тут такого, — вона надула губки. — Хіба я маю мовчати про те, що в моєму житті сталася така трагедія? Може, це допоможе іншим жінкам, які потрапили в складні життєві обставини…

— Ти всіх обманула. Ти казала, що на протизаплідних. У нас була така умова. Потім ще й той аборт. Ти сама це все влаштувала, а постраждала моя репутація! Це така помста? Але я нічого тобі не обіцяв, Настю.

 — Чому ти цій дурепі обіцяв все, а мені нічого? — вигукнула вона. = Вона не першої свіжості, ще й з дитиною! Це несправедливо!

— Не смій так казати про Улю! — вигукнув у відповідь. — Вона найкраща! Якби ти не була жінкою, відповіла б за свої слова зараз же! Яка ще несправедливість? Нам добре разом. Я хочу бути з нею!

 — Колись ти говорив, що тобі добре зі мною, — вона заплакала. — Нічого, ти й її покинеш! Я впевнена в цьому! Буде і їй так само, як мені зараз!

— Ти дурепа… Забери ті слова назад. Це неправда. Відклич тих журналюг. І тоді я принаймні не буду ненавидіти тебе, Настю. 

 — Нічого я не відкличу, бо все, що я сказала — правда! — з викликом сказала вона. — Ти покинув мене, а я зробила аборт і тепер не можу мати дітей…

— Ти сама це все зробила! Аборт був до того, як я тебе покинув! Хіба ні? Ти сама нам розповідала! Тоді, в ресторані!