15. Зачиняйте двері до спальні

Уляна

Я відчувала, що моє серце от-от вискочить з грудей від хвилювання. Цей поцілунок, він був таким хвилюючим, ніби взагалі перший у моєму житті. А слова, які пролунали незабаром після нього, звучали як найсолодша у світі музика. 

— Так, — я кивнула. — Хочу…

— Тоді сьогодні підемо на побачення… Чорт, твій колишній все ще у нас в приймальні? Там і до мого кабінету рукою подати. 

— Ой, я забула про нього… Здається, він прийшов до тебе. Ходімо туди? Скажемо йому, що ми зустрічаємося? Щоб він більше не приставав до мене…

— Добре, ходімо, — кивнув Єгор.

Ми повернулися до приймальні, і побачили, що Віктор сидить за моїм столом і читає якісь папери. 

— Ти що робиш? — Єгор підбіг до нього і вихопив папери з його рук. — Вали звідси, поки я не викликав охорону!

 — Оце так ти і твоя секретарка поводяться з важливими партнерами? — він глузливо усміхнувся. — Який непрофесіоналізм! Купа дурних емоцій і жодного здорового глузду!

— Хто дозволяв тобі ритись в документах фірми? — Єгор дістав з кишені мобільний, вбив в пошук службу охорони. Він ще ніколи їм не дзвонив отак просто, зазвичай викликав через секретарку.

 — Я просто подивився, нічого секретного там немає, — відповів Віктор уже сердито. — А що мені було робити, якщо вона покинула мене і десь побігла! Ти маєш винести їй догану за неналежне виконання обов’язків! 

— Якщо ще раз полізеш цілуватись з моєю дівчиною, я вріжу тобі в ніс, — сказав Єгор насуплено, торкаючись вільною  долонею моєї талії.

Я усміхнулася, побачивши, як обличчя Віктора витягнулося.

 — Я подам у суд і доб’юся того, щоб мати таке ж право на нашу дитину, як і Уляна! — заявив Віктор. 

— Рома тобі не якась річ. Навіщо він тобі? Залиш їх у спокої! — заявив Єгор.

 — А навіщо він тобі? — відповів той питанням на питання. — Не вірю, що хоч якомусь чоловіку є діло до чужої дитини! 

 — Якщо ти в щось не віриш, то це не значить, що цього немає, — сказала я. — Бо Єгор любить Рому і піклується про нього! 

— Щоб залазити до тебе в ліжко! — хмикнув Віктор. 

— Я зараз тобі вріжу! — Єгор дійсно вже мало не кинувся на Віктора, але я вхопила його за руку.

 — Он охорона йде, хай його виведуть, — прошепотіла йому, і саме цієї миті двері відчинилися і увійшли двоє охоронців. Вони поглянули на Єгора, очікуючи його вказівок.  

Єгор кивнув на Віктора, і сказав, щоб його вивели.

Охоронці так і зробили. Віктор вже нічого не казав, тільки дивився на Єгора з ненавистю. І врешті-решт його забрали і ми з Єгором залишились вдвох. 

— Він злиться, бо ревнує, — сказала я. — Але де він був усі ці вісім років? Я не зобов’язана була його чекати…

— Ти точно нічого не відчуваєш до нього? — Єгор взяв мене за руку і зазирнув в очі. 

— Точно, — я похитала головою. — Бо мені подобаєшся ти…

— Це добре, — Єгор облизнув губи, а потім подався вперед і поцілував мене…

***

Коли ми вже їхали додому, я почула, як у моїй кишені завібрував телефон. Дістала його і побачила, що прийшло повідомлення від Віктора. 

“Треба було його забанити”, — подумала я. 

І все одно не втрималася й прочитала те, що він написав. 

“Радієш, що натравила на мене свого коханця? Дуже не розслабляйся, бо скоро я помщуся. Приготуйтесь до великих неприємностей!”

Я натиснула на кнопку “видалити чат і заблокувати”. 

Здавалося, Єгор не помітив нічого. Але в моєму серці з цієї миті поселилася тривога. Я знала Віктора достатньо добре, щоб бути впевненою — він одними лише погрозами не обмежиться…

Єгор

Коли ми зайшли додому, я помітив, що Уляна якась замислена. Але при малому не став ні з чим розбиратися. Ми всі разом повечеряли. Я думав, що Уляна скаже йому, що ми стали зустрічатись, але вона поводилась, як зазвичай, ніби нічого особливого не трапилось.

Коли ж я мало не проговорився сам, Уляна вдарила мене ногою по нозі під столом. 

Вечеря пройшла так, як зазвичай, потім ми всі разом подивились телевізор і малий пішов спати. Коли Уляна вийшла від нього, я запитав:

— Чому ти поводилась, ніби між нами нічого не трапилось? 

 — Я злякалася, що він може проговоритися комусь, — відповіла вона. 

— Але ж ми і так граємо родину, чого тут такого? — я насупився. 

— Віктор… Він написав мені, що помститься, — зітхнула вона. 

— Той придурок? Я йому ще "помщусь", — хмикнув я. Злість на Уляну кудись зникла і я підійшов ближче, торкнувшись долонями її талії і зазирнувши їй в очі. — Знаєш, я багато думав про тебе… 

 — Я знаю, — вона усміхнулась мені. — Я теж думала про тебе…

Моя долоня ковзнула трохи нижче, я обійняв її міцніше, так, щоб наші тіла максимально відчували одне одне. Дихати одразу стало якось важче. Мене вело від неї… Навіть від простих дотиків.