13. “П’яний інцидент”

 Уляна

Коли я підійшла до Єгора, то відчула запах спиртного. Схоже, він щось святкував. Досі, весь час, поки ми жили в одній квартирі, я не бачила його п’яним.

— Я не їв. Тільки пив, — він хотів нахилитися, щоб роззутись, але замість того ледь не впав і обперся об мене, практично обійнявши.

— Тоді треба щось з’їсти і випити кави, — сказала я. — Чи ти хочеш лягти спати?

Раптом я побачила на його шиї відбиток червоної помади. Відразу відсторонилася від нього. Стало якось так… Немов він обманув мене. 

— Ти куди… — він потягнувся за мною. 

 — Єва казала, для чого ти їздиш у відрядження, — вирвалося у мене. 

— Що? — він обурився. — Я їздив до нового великого клієнта!

 — Який тебе цілував у шию? — уточнила я, показуючи йому в дзеркалі на це місце. 

— А, це… Це Ліза, з бару, — він махнув рукою. — І це було в Києві!

— Та можеш мені не звітуватися, — я знизала плечимаю. — Я ж не твоя дружина… Все нормально…

Хоча мій голос чомусь, поки я говорила ці слова, затремтів…

— Так, ти не моя дружина. Ти співпрацюєш, бо тобі треба гроші, — він кивнув.

— Ходімо, я підігрію вечерю, — він наче вдарив мене цими словами. Але я старалася поводитися так, як завжди. 

“Просто буду знати, що для нього я лише людина, якій він платить гроші. І нічого більше”, — пульсувало у моїй голові. 

— Підігрій, — несподівано сказав він, знову обіймаючи мене, тепер зі спини.

Я так і завмерла на місці, не в змозі зрушити з місця. Серце билося, як шалене. Тепло його тіла притягувало, як магніт. 

— Я не зможу підігріти, поки ти мене обіймаєш, — сказала тихо. 

— Давай поцілуємось, — він потягнувся до моїх губ.

— Ти просто п’яний, — сказала я. — Завтра прокинешся і будеш думати, що не мав цього робити…

— Значить, не хочеш? — він закусив губу. 

— А що, ти не заплатиш мені, якщо я відмовлюсь? — мені було так образливо, це зовсім не було схоже на той наш поцілунок у кіно… Якби він просто взяв і поцілував мене, я б, мабуть, не могла вивільнитися…

— Не треба мені твоя їжа, — він врешті решт відсахнувся і, трохи похитуючись, пішов у напрямку своєї спальні.

Я стояла і дивилася йому вслід, аж поки за ним не зачинилися двері. Було так образливо. Чомусь я думала про нього, як про доброго, турботливого, і забула про те наше перше знайомство в супермаркеті, коли він сварився і скандалив… Може саме там і зараз, “під градусом” — це було його справжнє обличчя, а весь інший час він просто грав “джентльмена”, як і я грала його наречену…

Від цієї думки мені стало зовсім сумно. Я зітхнула, повимикала скрізь світло і телевізор, і пішла до своєї спальні. Але ще довго не могла заснути, крутилася і думала, де я щось зробила неправильно, чому він сьогодні так поводився зі мною? Може через той поцілунок, може, після нього він став вважати мене якоюсь легковажною?

Єгор

Коли я прокинувся зранку, у мене боліла голова. Майже одразу згадав про вчорашній вечір. Чорт, краще б я нічого не памʼятав… Було соромно перед Уляною. Тепер вона точно знає, що я нерівно до неї дихаю… 

Повівся я вчора, як справжній дурень. Ну нащо я поліз цілувати її пʼяний? Від мене, певно ще й несло перегаром. 

Я прийняв душ, вдягнувся і тільки тоді вийшов зі спальні. Ще було доволі рано, Уляна могла ще спати. Але коли я пройшов до кухні, то побачив, що вона вже не спала, якраз робила собі каву.

— Привіт, — привітався я не голосно і одразу додав: — Пробач за вчора. 

 — Привіт, — Уляна ледь усміхнулася. — А що було вчора? Я не пам’ятаю…

— Ніби я ліз до тебе пʼяний цілуватись. Здається, щось таке, — я потер скроні. 

— Може, то тобі наснилося? — з серйозним виглядом запитала вона. 

— Та ну, не буває таких реалістичних снів, — він похитав головою. — Ти ще казала щось про вечерю. А я тебе обійняв.

— Добре, добре, — вона налила другу чашку і поставила переді мною. — Щось таке пригадую. А що ти вчора святкував?

— Нічого… Просто якось так вийшло. Але я повернувся додому, нічого у мене не було, — не знаю, чому я почав виправдовуватись. Уляна не була моєю справжньою нареченою чи хоча б дівчиною. Але я не хотів, щоб вона думала, що я сплю з усіма підряд.

— Та ти не повинен переді мною звітуватися, — вона знизала плечима. — Навіть якби й було, я все одно нічого тобі не скажу.  

Їй було все одно… І мене це трохи злило. Якби вона прийшла, наприклад, пʼяна і з засосом, я не знаю, як би я відреагував. Але точно не зміг би говорити з нею отак спокійно. 

— Добре, — сказав неголосно. Якось все було не так, як я собі уявляв. Якось все було неправильно…

***

На роботі день проходив, як зазвичай. Ми ніби повернулись до точки, де між нами нічого не відбувалось. Може, для Уляни між нами дійсно нічого не відбувалось весь цей час, але для мене все було не так просто. Можливо, нам треба поговорити про це.