9. “Вечір жахів”

Уляна

— Як я ставлюся до жахів? — я витримала паузу, а потім усміхнулася. — Цілком позитивно! Колись ходила ночувати до подружки, коли її батьків не було вдома, ну, типу, щоб їй самій не страшно, і ми всю ніч дивилися жахастики. 

— Тоді вирішено, — він взяв пульт і почав вводити назву жахастика, сів на диванчик. Він був невеликий, було видно, що Єгор зазвичай сидів тут сам. Але двоє людей там цілком уміщалися. — Іди сюди, — він поглянув на мене, щойно вивів фільм на екран.

Я сіла поруч з ним, так близько, що відчувала тепло його тіла. Мене охопило якесь приємне хвилювання, як у дитинстві. Чомусь останнім часом, коли познайомилася з Єгором, я постійно згадувала дитинство. Може, через те, що раніше я відчувала себе дорослою і відповідальною, мала сама дбати про сина, а зараз трохи розслабилася і відпустила цю відповідальність і заклопотаність? Бо Єгор вирішив багато моїх проблем…

— Ще треба вимкнути світло, — він раптом  потягнувся до мене. В якусь мить я навіть подумала, що він зараз знову поцілує мене, так близько ми були. Але його рука пішла кудись мені за спину, а потім я почула клацання вимикача і світло в кімнаті згасло. — От, так краще, — сказав він майже пошепки. 

— Мені вже стає страшнувато, — сказала я. 

— Можу взяти тебе за руку, якщо хочеш, — його шепіт обпалював шкіру шиї біля вуха. Атмосфера раптом стала доволі інтимною.

— Можна, — я намагалася перевести все в жарт.                                                                                                                                                        

— Добре, — сказав все так само пошепки, а його рука, та, що вимикала світло, торкнулась моєї. Ще за мить він переплів наші пальці і клацнув вільною рукою на "плей", щоб почався фільм.

Я дивилася на екран, але не могла сконцентруватися на тому, що відбувається на екрані. Здавалося, що по руці, якої торкалася його рука, розбігаються гарячі мурашки. 

Єгор плавно погладжував великим пальцем мою долоню весь час, поки ми дивились фільм. Хоча, мені здавалось, що ми обоє були більше зосереджені на наших долонях, а не на подіях в кіно. 

Коли по екрану побігли фінальні титри, він повернув до мене обличчя, і я подумала, що зараз він мене поцілує. Я навіть заплющила очі у передчутті…

Але тут почувся голос Роми:

— Мені наснився страшний сон, можна я з вами посиджу?

І він хутко стрибнув на диван посередині між нами з Єгором. 

— Якщо був страшний сон, то жахастик точно не в тему, добре, що він закінчився, — Єгор потер шию рукою, відвівши погляд, і взяв пульт.  — Ромо, до речі, ти Юрі годував, коли повернувся?

 — Ні, треба погодувати, він мабуть, голодний! — вигукнув Рома. — Я піду погодую, а потім мамо, ти посидиш біля мене? Щоб мені не було страшно?

 — Посиджу, — пообіцяла я. 

Було трохи сумно від того, що фільм закінчився, і Єгор більше не тримає мене за руку…

— Хороший був вечір, — сказав Єгор, коли ми знову залишились вдвох. — Треба буде повторити. 

— З задоволенням, — моє серце забилося частіше.  — Знову якийсь жахастик? 

— Підшукаю щось новеньке, — він усміхнувся. — Може навіть не кіно…

***

Наступного дня в офісі Єгор покликав мене до себе в кабінет, я подумала, що він хоче дати мені якесь завдання.  І не помилилася. 

— Привіт, у нас тут накльовується один великий страховий контракт. Сестра хоче оформити цього клієнта сама. Але вона ще до нього не звернулась. Я хочу, щоб ми її випередили. 

— Що мені потрібно робити? — одразу запитала я. 

— Хочу, щоб ти оперативно розвідала для мене інформацію про власника. Буквально зараз. І поїдемо до нього…

Єгор

Я не любив поспіх, але коли справа торкалась сестри, то діяти треба було швидко. Я хотів довести батькам, що я кращий за неї, що саме я маю очолювати фірму. І не через якісь там одруження, а тому що я просто кращий. 

Тому щойно Уляна пробила все, я особисто подзвонив і домовився про зустріч прямо сьогодні. Схоже, Єва ще не встигла до них дістатися, це було приємно. 

Ми з Уляною швидко зібрались і поїхали туди на моїй машині.

— Ти взяла всі ті заготовки договорів, які я замовив? — перепитав, вже коли ми їхали. — На різні відсотки і різне покриття?

— Так, взяла, — її голос звучав якось не так, як завжди. Ніби в неї щось боліло. 

— Ти як почуваєшся? Я перенапружив тебе? — запитав я, мигцем поглянувши на неї на світлофорі.

— Ні, все нормально, — вона усміхнулася, але якось натягнуто. — А мені обов’язково там бути з тобою? Може, я почекаю в машині?

— Я б хотів, щоб була, ти ж роздруковувала, краще орієнтуєшся в тих папірцях. Але якщо тобі погано, я можу тебе відпустити, як скажеш, — відповів я. Я дійсно не хотів тиснути на Уляну, хоч цей клієнт і був дуже важливий.

— Мені не дуже хочеться туди йти, — вона зітхнула. — Але й справді, ти без мене не розберешся… Все буде добре. Я піду.