8. Звідки беруться діти

Уляна 

Мені не хотілося, щоб Єгор бачив те, що я плачу. Тому я постаралася усміхнутися і сказала:

— Щось не спиться, вирішила подихати свіжим повітрям…

— У тебе очі червоні, — він простягнув руку до моєї щоки і зазирнув в очі. — І щоки мокрі. Що трапилось?

— Мама захворіла, лежить у лікарні, — я вирішила не обманювати, просто не сказала, якою була причина її серцевого нападу. 

— Мені дуже шкода. Може, тобі потрібна ще якась допомога? — його рука все ще торкалась моєї шкіри, ми були дуже близько. — Я можу дати ще грошей. 

— Якщо тобі не буде важко, — я зітхнула. Брата треба було лікувати, поки він не угробив батьків… Але чи погодиться він? Завжди говорив, що вміє вчасно зупинитися…

— Мені не важко. Ти допомогла мені, я теж буду тобі допомагати. Тож звертайся, якось все розрулимо, — він ледь облизнув губи, але потім відсторонився і прибрав руку. — Не плач більше. 

— Не буду, — чомусь може серце забилося частіше, бо я згадала той наш поцілунок.  — Дякую…

— Ти хороша. Донька і мама. Пробач за супермаркет. Я тоді якраз дізнався, що батьки хочуть віддати фірму під керівництво сестри, настрій був кепський, — зізнався Єгор.

— Таке буває, — я усміхнулася. — Втім, я вже забула той супермаркет. Зараз уже все добре. От ще мама одужає — і взагалі все буде чудово…

“Якщо брат знову не наробить боргів”, — додала подумки. 

— Той поцілунок… — він на секунду замовк, але потім продовжив: — У батьків. Ти точно не гніваєшся? 

“Він теж його згадує?” — я відчула, що червонію. 

— Ні, — сказала швидко. — Все нормально. 

— Треба йти спати, — він усміхнувся. — Подумай, куди завтра сходимо. У мене день вільний. Я обіцяв ту машинку, але ж це всього на годину. Продумай, куди ще можемо сходити…

— Можна повести малого на виставку динозаврів, — я згадала, що Рома розповідав , що туди ходили його однокласники. Він не просив повести його туди, бо знав, що в мене немає грошей/, але коли говорив, його очі були такі сумні…

— Добре, тоді туди підемо. Потім десь пообідаємо чи то вже буде вечеря… Зорієнтуємось, — Єгор зазирнув мені в очі. — Добраніч, Уляно. До завтра.

 — Добраніч, — прошепотіла я, відчуваючи дивне хвилювання від цього його погляду…

***

 — Ромо, в мене для тебе сюрприз, — сказала я наступного ранку,  коли син прокинувся.  — Вгадай, який?

— Мені була обіцяна машинка, — каже малий. — Цей? Але це не сюрприз.

— Машинка буде, але Єгор ще хоче повести тебе в парк динозаврів, — відповіла я. — Хочеш?

— В той самий? — перепитав він, у нього одразу загорілись очі. — З тими великими, які рухаються? Ти казала, що ми не можемо піти!

— Зараз можемо, ти ж добре поводився, — я усміхнулася. — Сподіваюся, й надалі так буде…

***

Рома був у захваті, а я раділа, дивлячись на нього. На диво, Єгор виглядав таким самим зацікавленим, як і Рома. Коли ми вже вийшли з того динозаврячого парку і сиділи в ресторані, я спитала його:

 — Ти теж фанат динозаврів? 

— Коли ми з сестрою були дітьми, батьки вічно працювали. Вони давали нам гроші, але сама розумієш, на що витрачатиме гроші дитина… Точно не продумуватиме собі якісь розваги типу таких походів, — пояснив Єгор. — Я зазвичай вкладався в наворочену техніку, ігри. Купував собі різні додатки та розширення. А пізніше вже були тусівки і таке інше. Тож так, певно, мені не вистачало чогось подібного в дитинстві. Якогось часу з родиною і спільних розваг поза домом.

 — А ми з батьками просто не мали куди ходити, бо в нашому містечку нічого такого не було… — зітхнула я. — Ні, батьки завжди водили мене, якщо приїздив якийсь цирк чи ляльковий театр, але те все таке звичайне… Зараз для дітей багато всього цікавого.

— Єгоре, це ти? — раптом почула я жіночий голос. До нас підійшла висока довгонога брюнетка з ідеально випрямленим довгим волоссям в чорному міні і на високих підборах. — Ти не казав, що в тебе є дитина!

Єгор

Кого-кого, а свою коханку тут побачити я не очікував. Точніше, ми з нею, само собою, були в цьому ресторані не раз, але блін, ну чому саме зараз, саме сьогодні, саме в цей час?

Уляна повернулася до мене, мабуть, розгубилася, бо ми не проговорили таку ситуацію заздалегідь. 

— Привіт, — сказав врешті-решт до Насті. — Я думав, з мого останнього повідомлення ти зрозуміла, що я тепер зайнятий… А чи з дитиною Уляна, чи ні, хіба це важливо?

— То це не твоя дитина? — вона закопилила губу. — Ти ж завжди так зневажливо говорив про тих, хто має стосунки з жінками “з причіпом”? Щось змінилося? Навіщо я тоді аборт робила? Мав би власну дитину, якщо так захотілося спадкоємця! 

— Який ще аборт? — про аборт я чув вперше, мої очі округлилися. 

— Я спитала тебе, чи хочеш ти дітей, а ти сказав, що  тобі це не потрібно, то я пішла і зробила аборт, боялася, що ти мене кинеш, — вона приклала руки до грудей у картинному джесті. — А ти мене все одно кинув заради якоїсь мамочки…