7. Поцілунок на публіку

Уляна

Коли ми вже зупинилися поряд із будинком Єгорових батьків, я суворо наказала Ромі:

— Не балуйся і будь ввічливим, домовились? Якщо все ще хочеш ту машину…

— Що за машину? — поцікавився Єгор.

— Спортивну, — сказав Рома. — Мама пообіцяла, що купить, якщо я буду гарно грати…

— Ну, якщо сьогодні все пройде добре, з мене машинка, та, чи якась інша, прямо завтра. Але сьогодні ми маємо добре грати родину, — сказав Єгор.

— Ура! — вигукнув малий. — Я буду слухняним, але завтра купиш машину, добре?

— Тепер він з тебе не злізе, — сказала я Єгору. — За все проситиме подарунки. 

— Я не проти, якщо він все зробить правильно, це головне, — відповів він. — Добре, ходімо всередину. Чим раніше зайдемо, тим раніше це завершиться….

***

У мене склалося враження, що батьки Єгора побачили нас у вікно і ледве ми переступили поріг, вони вже стояли перед нами.

— Добрий вечір, — привіталась я, приязно усміхаючись і ледь підштовхнула Рому, після чого він теж привітався. 

— Добрий день, — його мама оглянула мене з ніг до голови. А потім і Рому оглянула. Її чоловік теж дивився на нас.

— Мамо, тату, це Уляна, моя наречена, про яку я вам казав, і Рома, її син, — представив нас Єгор. 

— Ти не казав, що в неї є дитина, — протягнула мати Єгора. 

— А що такого в тому, що в неї є дитина? Це що, проблема? — здавалося, Єгор був готовий до цього питання. — Не думав, що я маю про це якось окремо казати. Ви б усе одно познайомились.

 — А ваш колишній чоловік помер? — тепер вона повернулася до мене. 

 — Не знаю, — такого питання я прямо не очікувала. — Наче живий… А яке це має значення?

 — Це погано, — зітхнула мати Єгора. — Він може захотіти забрати дитину, а тоді й ви за ним підете. А Єгорчик залишиться сам! 

— Не чіпляйтесь до Уляни, — Єгор торкнувся долонею моєї талії і трохи пригорнув мене до себе. — Не забере її колишній дитину. І взагалі, що це за "Єгорчик залишиться сам"? Я, по-вашому, не можу сам із цим усім розібратись?

Коли він обійняв мене, я раптом відчула себе захищеною. Хоч і знала, що це не по-справжньому, але мені стало так добре і легко на душі. 

— Він не знає, що Рома — його син, — сказала я. — Ми розійшлися до Роминого народження. Так що я записала його на своє прізвище, і навіть по-батькові в нього таке, як у мого тата. Тож ніхто його не забере…

— В мене тепер тато Єгор, — раптом сказав Рома і взяв Єгора за руку. 

— Е-е-е, — у його матері ніби зник дар мови. Батько виправив ситуацію. Він широко усміхнувся і сказав:

— Ну й добре, я дуже радий, що все так склалося, ходімо всі до столу! 

***

Ми пішли до великої кімнати, де був накритий стіл. Раптом, як тільки ми сіли, почувся дзвінок у двері. 

— Ой, це, мабуть Єва з родиною! — вигукнула мати Єгора.  — Ми підемо їх зустрінемо!

Вони з батьком вийшли, а ми з Єгором і Ромою залишилися самі. 

— Я молодець? — задоволено прошепотів Рома. 

— Молодець, — Єгор усміхнувся. — Ну, може трохи занадто… Але краще так, ніж ніяк.

— Тільки не треба багато говорити, добре? — я зазирнула синові в очі. Так страшно було, що він видасть нас, обмовиться, що все це — лише гра. Звісно, він розумний на свій вік, але все одно залишається дитиною…

— Я не буду, — він поглянув на мене так, ніби це він був дорослим, а я маленькою дівчинкою. — Це ж я коли нема нікого!

Саме цієї миті Єгор чомусь поглянув мені за спину і подався вперед:

— Не відштовхуй, — прошепотів і торкнувся губами моїх губ…

Я відчула, як сильно забилося моє серце. Не довелося грати, мені дійсно був дуже приємним цей поцілунок. Невже це все лише через те, що в мене так довго нікого не було?.. Але мій внутрішній голос шепотів, що причина не тільки в цьому…

 Єгор

Коли я побачив, що до арки в їдальню наближаються всі мої родичі, в голову прийшла ідея… Я навіть не встиг її сформулювати, тільки й попросив Уляну підіграти, а потім подався вперед і торкнувся губами її губ, прикриваючи очі.

Серце чомусь забилося швидше, щойно я відчув, як її губи ледь поворухнулись. Це було неочікувано хвилююче. Настільки, що я навіть відірвався від її губ і розплющив очі, поглянувши на неї і забувши, навіщо я взагалі все це робив. Отак зблизу вона виглядала особливо гарно.

Уляна ледь облизнула губи, дивлячись мені в очі. А потім усміхнулася і повернулася до родичів, що якраз підійшли до нас. 

— А вони тут милуються! — вигукнула Єва. — Прямо мімімі!

— А що, не можна? — я продовжував усміхатись. — Все ж, Уляна — моя наречена. 

 — Ви така гарна пара, — схоже, мати змирилася з наявністю у моєї нареченої сина. Мабуть, подумала, що краще так, ніж взагалі без супутниці життя.  — Я така рада за вас! Давайте вип’ємо за те, щоб ви швидше зіграли весілля!