4. Суцільні двозначності

Уляна

Юрі справді заховався за диваном. Мабуть, у тваринки був стрес — усе незнайоме, багато людей…

— Іди сюди! — покликала я, та він ще більше заховався, і я злякалася, що кролик дійсно щось погризе.

— Треба відсунути диван! — я повернулася до Єгора. 

— Я його не придавлю? — запитав той з сумнівом, чомусь відводячи погляд. 

— Треба якусь палицю, пошарудіти там і він вискочить! — запропонував Рома. 

— Швабра десь є… Певно, в комірчині, — припустив Єгор. — Зараз… — і пішов з вітальні, але вже за хвилину повернувся зі шваброю і простягнув її мені. — На, ти з таким маєш вміти управлятись.

Я обережно застромила швабру у проміжок між диваном і стіною, намагаючись рухати нею дуже повільно. І тут Юрі вибрався з-за дивану в протилежному боці від нас і пострибав у напрямку кухні. 

 — Ловіть його! — гукнула я. 

Єгор швидко перегородив Юрі шлях і встиг його схопити:

— Спіймав! — і усміхнувся. Я такого не очікувала. Побачити зараз його усмішку.

— Садіть його до клітки, — я усміхнулась у відповідь. — Сподіваюся, він нічого не погриз…

— Ось, лізь, — Єгор вклав кроля в клітку. — Ромо, зачини його. 

— Я хочу їсти, — сказав Рома, зачиняючи дверцята клітки. 

Я з докором глянула на нього:

— Ти ж недавно їв!— А я знову зголоднів, — він поглянув на Єгора. — У вас є щось смачне?

— Чіпси є, — кивнув Єгор. 

— Мамо, можна мені чіпси? — зазвичай я не купувала Ромі такого, але зараз дуже хотілося хоч хвилину передишки, і я кивнула головою.

— Добре, ходімо, дам, — кивнув Єгор. — А на вечерю можна щось замовити. Що ви зазвичай їсте ввечері? 

 — Мама мені дає кашу чи картоплю, — сказав Рома. — Але я те не дуже люблю. А ви що їсте?

— Сьогодні у нас там що, пʼятниця? Значить, сьогодні день піци. А завтра суші, — відповів Єгор.

 — Ура! — вигукнув Рома. 

Я тільки мовчки переводила погляд з одного на іншого. Схоже, ці двоє вже порозумілися. Все-таки, чоловіки є чоловіки.

 — Якщо в тебе заболить живіт, лікувати тебе теж буде Єгор Михайлович, — сказала я Ромі. 

— А чого це в нього заболить живіт? — невдоволено перепитав Єгор. 

 — Все ж піца і суші щодня можуть призвести до гастриту, — зауважила я. — Можна час від часу їсти таку їжу, але не щодня! 

— Ну можна ще щось замовляти, — він знизав плечима. — Що тобі треба? Суп? 

— Я можу й сама зварити суп, — відповіла я. — Нащо  дурно витрачати гроші?

— Ну можеш і зварити. Якщо вмієш, я не проти, — погодився Єгор. 

 — Тоді я зараз щось приготую. Що ви любите? — я глянула на нього. Якщо треба  два місяці жити в одному будинку, то принаймні можна це життя зробити комфортним. 

— Певно, тобі треба звикати звертатись до мене "на ти". А то буде дивно, якщо ти мені викатимеш при сестрі чи батьках, вони точно все просічуть.

 — Ну... я спробую, — пробурмотіла я.  — Тоді піду розкладу речі і приготую щось на вечерю….

В цю мить я почула, як у кишені Єгора задзвонив телефон.

Він дістав мобільний і відповів, а потім щось послухав і сказав:

— Ну, зрозуміло, що сестра все вам розпатякала… Але до наступного тижня нас не очікуй. На ці вихідні у нас плани. На наступних, може, приїдемо…

Єгор

Я відчув, як мене цілують. Розумів, що певно, ще на межі між сном і дійсністю, але мені рідко снились подібного роду сни, тож я не поспішав розплющувати очі. Правда, щось сон був аж надто реалістичним.

Але я був вдома, і тут точно ніхто мене не міг цілувати. Коли я ліниво розплющив очі, то побачив прямо перед своїм обличчям чорний хутряний клубок з величезними очима та довгими вухами і аж стрепенувся. Але потім згадав. Точно, кріль!

— Ти що тут робиш? — я хотів покарати тваринку, ну чому це він в моєму ліжку, але Юрі так дивився цими величезними очиськами, що замість того, щоб покарати, я почав його гладити.

Цієї миті двері відчинилися, і до спальні зазирнула Уляна. 

— А, от він де! — вигукнула вона. — Ой, вибач, я зараз заберу цього халамидника!

Ковдра ледь прикривала мене, прес і доріжку з волосся все ж було видно. Я, до речі, любив спати голим. Ну бо чому ні? Я завжди жив сам. А навіть якби тут була якась дівчина з тих, які інколи тут ночували, то знову ж таки, чому ні? 

— Він мене розбудив, — сказав я, роздивляючись Уляну. Ранок як завжди почався "бадьоро", особливо, коли я побачив її в короткому рожевому халатику.

— Він любить лізти на ліжко, лягає на подушку, — пояснила Уляна. — Тому на ніч ми його замикаємо в клітці. 

Вона взяла кролика на руки, причому нахилившись до мене так близько, що я відчув аромат її гелю для душу. Мій погляд при цьому мимоволі ковзнув у виріз її халатику. В кімнаті одразу стало якось душно. Чорт, у мене давно не було сексу, з цими родинними розбірками було не до цього…