2. “Жінка з яйцями і дитиною”

Уляна

Випроводивши сина у школу, я поспішила до метро. Офіс страхової компанії, в яку мене запросили на співбесіду, знаходився у зручному для мене місці — до нього можна було доїхати без пересадок. Якби мене туди взяли, було б добре. Бо до попереднього мого місця роботи потрібно було добиратися з двома пересадками, і часто автобус стояв у заторах. А метро завжди працює як годинник…

Підійшла за потрібною адресою вчасно, піднялася в ліфті, пройшла по коридору з сучасним ремонтом і побачила двері з табличкою “приймальня”.

— Доброго ранку, мені призначено співбесіду, — сказала, зазираючи всередину. 

— Ви Уляна? Претендуєте на посаду помічниці Єгора Михайловича? — уточнила молода дівчина, яка сиділа за компʼютером.

— Так, — я відчула хвилювання. Мені тут подобалося, але все залежало від того, чи сподобається моя кандидатура тому Єгору Михайловичу. Я чомусь уявила вже літнього чоловіка в окулярах. Ну, це ім'я мені здалося  підходящим для немолодого боса. 

— О, я вам навіть заздрю! Єгор Михайлович скоро, скоріш за все, стане гендиректором, а не просто фіндиректором! Якщо він вас візьме і ви спрацюєтесь, то майже одразу заберетесь дуже високо карʼєрними сходами! Але Єгор Михайлович твердо вирішив, що помічницю буде брати "зі сторони", а не з фірми… — вона зітхнула. — І таку, яка ще не працювала на його конкурентів!

 — Я ще не працювала в цій сфері, — швидко сказала я. 

— Знаю, я особисто перевіряла ваше резюме, — вона кивнула. — Зараз я попереджу Єгора Михайловича і зможете пройти, вже якраз час, — сказала дівчина і взяла до рук телефон. Сказала пару слів, потім послухала відповідь, а потім сказала мені: — Він на вас очікує, удачі! Кабінет прямо! — і вказала на двері.

— Дякую! — сказала я, затамувала подих і штовхнула масивні дерев'яні двері. 

— Доброго ранку! — привіталася, переступаючи поріг кабінету. 

— Доброго, — почула у відповідь, а голос здався якимось знайомим. — Проходьте.

Я підійшла до столу, за яким сидів Єгор Михайлович, і тепер добре його роздивилася. Це був той самий мужик із супермаркету, який сварився на Рому.  

Він теж підняв погляд, і одразу його очі розширились: 

— Жінка з яйцями і дитиною! — видав він, вирячаючись на мене. 

 — Так, у мене є дитина, і що це значить? — спитала я. — Я про це вказала в резюме! Чи ви лише бездітних берете?

Відчувала таке розчарування, наче відкрила подарункову коробочку, перев’язану стрічкою, а всередині виявився якийсь непотріб. 

— Лише тих, хто не псує мій дорогий одяг, взуття чи настрій, — він насупився. 

— Зрозуміло, мені тут нічого не світить, — я розвела руками. — Вибачте, що зайняла ваш дорогоцінний час. Уже йду!

— Давай, іди, — він махнув рукою, ніби я якась набридлива мушка. 

Я мовчки повернулася і рушила до дверей. Сльози наверталися на очі, і скільки я себе не переконувала, що знайду якусь іншу роботу, було страшенно шкода втрачати це місце. Хоча працювати під керівництвом такого придурка — не велике щастя, все одно було дуже образливо.

“І чому нас занесло в той супермаркет?” — крутилося в моїй голові, коли я йшла до виходу.  

— Єво Михайлівно, до Єгора Михайловича не можна! — почула я за дверима голос дівчини з приймальні. 

— Мені можна все, що завгодно і коли завгодно! — а це був якийсь новий жіночий голос. 

— Чорт! — а це вже вигукнув придурок Єгор Михайлович, який якимось чином одразу опинився за моєю спиною.

А тим часом  до кабінету увійшла темноволоса висока молода жінка, яка чимось була схожа на Єгора Михайловича. 

— Що це ти звелів мене не пускати? — її голос дзвенів обуренням. — Якісь секрети від рідної сестри?

— У мене тут приватна розмова! — він насупився. Був якось занадто близько, його плече практично торкалося мого. 

 — А що, це і є та твоя таємнича наречена? — вона повернулася до мене і змірила мене поглядом з голови до ніг. — Ну, виглядає непогано…

Єгор

Мозок включився в роботу миттєво. Сестра склала два плюс два і отримала сто, але я не збирався її перевпевнювати у зворотньому. 

— Я ж казав, що вона без силікону! — хмикнув я і схопив панночку з супермаркету за талію. Зиркнув на неї таким поглядом… Не благальним, ні. Скоріше, вимогливим. Якщо не тупа — підіграє і отримає компенсацію. Має розуміти це. За характеристиками в резюме ніби була не тупа.

Вона стояла мовчки і тільки очима кліпала. Ну, це була досить підходяща реакція, навіть якби вона справді була моєю дівчиною. Раптом вона сором’язлива?

— Ми разом уже довго, — продовжив я. — Правда, кохана? — сказав з натиском. — Я давно хотів познайомити тебе з моєю сестрою. Ось, власне, і вона. Єва. 

— Дуже приємно, — сказала дівчина трохи розгублено. 

— Мені теж, — Єва усміхнулась. — А вас як звуть?

— Уляна, — відповіла та. 

— Приходьте на родинну вечерю наступної суботи! А то Єгор ніяк не хотів нас знайомити! А батьки переживають! — засміялась Єва.