4

Розділ 4.

Помічаю, що коханий стоїть переді мною в одному рушнику. Відігнавши мерзенні думки, які миттєво з'явилися, даю йому пару секунд на те, щоб встигнути насолодитися моїм сексуально-непристойним виглядом та кидаюся на шию.

— Привіт, ненаглядний! А ось і я! — уткнувшись йому в груди, радісно вигукую.

— Але, як ти тут опинилася? І чому? — обіймаючи мене, здивовано бурмоче.

Відчувши важкий запах чужих жіночих духів, якими від нього буквально несе, повільно усуваюсь і вже уважніше його оглядаю. А ось і докази! На шкірі, що неприкрита рушником, чітко видніються сліди бурхливого сексу. З ходу нарахувавши три засмоктування й кілька набряклих подряпин, остаточно запевняюся в тому, що переді мною стоїть мерзенний зрадник.

— Ти ж на мені одружуватися і не збирався, так? — уточнюю про всяк випадок.

— Ліда, я… — нервово озирається назад.

— Михасю, хто там? Давай швидше! — лунає з квартири примхливий дівочий голос.

Це стає останньою краплею. З криком, якому позаздрили б і войовничі команчі, кидаюся на кривдника. І навіть встигаю врізати коліном кілька разів по найдорожчій для нього частині тіла, перш ніж мене виштовхують назад на сходову клітку і зачиняють перед носом двері.

— Ти поводишся, як базарна баба! Між нами все скінчено! — доноситься з-за дверей його обурений бас.

— Та гаразд! А я думала, що це в нас просто, мила суперечка закоханих! — зі злістю штовхнувши зрадницьку деревину, що врятувала цього покидька від справедливої відплати, підхоплюю сумку і знову прямую до ліфта.

Цього разу вже не морочуся і швидко одягаюся між поверхами. Натягую під шубу джинси з пуловером і виходжу з під'їзду. Плентаюся куди очі дивляться, намагаючись зібрати в купу думки, що розбігаються. Опинившись на дитячому майданчику сідаю на дерев'яну лавку думи думати. Отже, підіб'ємо проміжні підсумки. «Наречений, виявився нареченим, лише в моїй хворій уяві, а насправді пудрив мені мізки цілих шість років, — констатую для себе очевидне. — Я перебуваю за сотні кілометрів від рідного міста, а відхідних шляхів через природний оптимізм передбачено не було, відповідно, квитка додому теж не спостерігається».

— Я справжнісінька дурепа! — з гіркотою видихаю.

Останній висновок підтверджує і той факт, що замість болю та розчарування мене раптом накриває почуття суттєвого полегшення. Наче я сиділа у величезній черзі до стоматолога, і коли та, нарешті, до мене дійшла, з кабінету визирнула зла тітка в безглуздій шапочці й повідомила, що лікар сьогодні більше не приймає. І відразу виникає логічне питання: а чи було воно? Кохання до Мишка? Чи я просто пливла за течією, сподіваючись, що все само собою вирішиться? Адже варто було мені зробити лише один рішучий крок, як ілюзія кохання і довіри луснула, наче мильна бульбашка.

— Санта… — вириває мене з роздумів тихий дитячий голосок.