3

Розділ 3.

Потоптавшись на місці, нахиляюся і, набравши в долоні снігу, прикладаю його до щік. Трохи охолодивши обличчя, що палає від хвилювання, розвертаюся до потрібного під'їзду. Ну, що, Мишко, твоя доля йде до тебе! Першою перепоною на шляху до щастя стають залізні двері. Подібні дрібні нюанси при складанні свого геніального плану я якось не врахувала. Гаразд, імпровізуватимемо. Набираю навмання номер якоїсь чужої квартири та рішуче натискаю на зірочку.

— Хто там? — лунає невиразний чоловічий голос.

— Санта за викликом, — хихикаю в динамік.

— Гей, хлопці? Хто стриптизерку замовляв? Як ніхто? А, пофіг, все одно заходь! — великодушно пропонує мені співрозмовник, і домофон починає гидко пищати.

Не повіривши своїй вдачі, смикаю на себе вхідні двері й з радісним викриком забігаю всередину під'їзду. Ха! Тепер за планом швиденько стягнути зайві джинси з кофтою і можна сміливо йти підкорювати нареченого. Запитання, де це зробити? Не на сходовій же клітці. Млинець, знову ці довбані нюанси! Стоп! Придумала! У два стрибки подолавши сходи, які ведуть на перший поверх, поглядом, що оцінює дивлюся на двері ліфта. Ех, шкода не вантажний. Крокую в кабінку і, мимохідь порадівши її чистоті, натискаю кнопку найвищого поверху.

         Ліфт плавно підіймається. Десь на половині шляху, тицяю на «стоп» й кабіна слухняно завмирає. Прислухавшись і не помітивши нічого підозрілого зі швидкістю новобранця, який перед сержантом готується до відбою, починаю швидко роздягатися. Кинувши коротку дублянку поверх сумки, поспіхом знімаю джемпер. Ай! Як незручно це робити в тісній кабіні ліфта! Гаразд, не час для ниття, на черзі джинси. Швидко стягнувши їх униз, стикаюся з новою проблемою: штанина зачепилася за блискавку на чоботі та не бажає зніматися. Твою ж матір! Лаючись, ще більше нахиляюся і починаю з силою тягнути її вгору. Але це не допомагає. У запалі боротьби з непокірним одягом не одразу розумію, що ліфт знову починає рухатися нагору. Коли до мене доходить цей сумний факт, стає вже надто пізно. Двері плавно роз'їжджаються, а мою попу в червоних мереживних стрінгах неприємно обдуває прохолодним повітрям.

— Дякую, Санта! Не чекав на такий подарунок! — схвально присвистують позаду.

— Відвали, збоченець, — різко розпроставшись і обернувшись, кидаю у відповідь.

А потім швидко натискаю першу кнопку, що трапилася. Двері плавно зачиняються, але я все ж таки встигаю розглянути, що свідком моєї фігури в одній білизні виявився високий молодий хлопець з нахабним поглядом і привабливою усмішкою. Вдруге тицяю на «стоп», і, більше не ризикуючи, тримаю її весь той час, який потрібний мені для приведення себе у відносний порядок. Запихаю в сумку непотрібні речі й намагаюсь викинути з голови думки про недавню ганьбу. Потім одягаю поверх оголеного тіла шубу, на голову шапку та посилаю ліфт на поверх коханого. Після всіх пережитих хвилювань, я на взводі, тому в його інтересах порадіти моєму приїзду. Інакше…

          І ось я вже стою навпроти заповітних дверей. Заправивши за вухо блондинисті локони і розстебнувши шубку, приймаю еротичну позу і рішуче тисну на дзвінок. Декілька секунд тиші та… знову тиша. Не зрозуміла? Натискаю на кнопку ще раз з більшою силою. І знову нічого. У ступорі дивлюсь на двері. І що тепер? Вже починаю планувати злом, але на щастя по той бік чується якесь ворушіння. Начепивши назад сліпучу посмішку, чекаю на кульмінацію сьогоднішнього вечора. Немов у сповільненому зніманні витріщаюся на ручку, що повертається, і двері, що повільно відчиняються, в отворі яких з'являється незадоволене обличчя мого милого. Потім цей вираз швидко змінюється на здивування.

— Ліда?! — мій наречений широко розплющує свої й без того виразні очі.