2

Розділ 2.

Відключивши телефон і закинувши його в сумку, тріумфально дивлюся на таксиста, який весь цей час спостерігав за мною в дзеркало.

— Один він там! І сумує за мною!

— А я що? Я нічого не казав! — посміхається вусатий дядько. — До речі, ми майже приїхали, хвилин за п'ятнадцять будемо на місці.

— Ось і добре! — киваю і, прикривши очі, відкидаюсь на спинку сидіння.

Дві години стояння у пробках, якими зустрів Київ, значно вимотали мені нерви та зіпсували настрій. А ще мало не зірвали всі плани на цю святкову ніч. За моїми підрахунками я мала опинитися у свого милого ще о шостій годині вечора. А зараз на годиннику вже опів на восьму, а я тільки під'їжджаю до його будинку. І ще цей чоловік, з яким ми потоваришували на ґрунті загальної ненависті до міської влади, яка допустила таке неподобство на дорогах. Я розповіла йому свою історію, що хочу несподіваним приїздом нареченого порадувати, а він замість того, щоб захопитись моєю креативністю, сказав, що непогано було б хлопцеві зателефонувати та розвідати обстановку. Адже може так статися, що сюрприз зроблять мені й не факт, що приємний. Не скажу, звичайно, що прийняла це попередження серйозно. Зрештою, хто знає Михайла краще? Я, яка з ним зустрічається вже протягом шести з лишком років чи сторонній таксист? Питання, природно, риторичне.

— А Ви своїй дружині через скільки часу після знайомства пропозицію зробили? — піддавшись раптовому пориву, цікавлюся в нього.

— Через скільки? — задумавшись, тре пальцями підборіддя. — Через пів року десь, а що?

— А чому так швидко? Вона завагітніла, чи що? — насупившись, з підозрою витріщаюся на нього.

— Ні, — явно дивується моєму питанню. — Просто тоді покохав її сильно! Та й зараз кохаю!

— Зрозуміло, — із зітханням відповідаю і знову повертаюся до вікна.

— А чого ти питаєш про це?

— Просто цікаво.

— Не хвилюйся, дівчинко! — мабуть, вирішив підбадьорити мене дядько. — Ти ось, яка цукерка, як тільки твій коханий тебе побачить, одразу ж на коліна бухнеться і почне благати за нього вийти заміж.

Я, що така передбачувана? І це чоловік ще не знає, що в мене в сумці костюм Санти знаходиться, в нього я збираюся переодягнутися. А під ним за планом я маю бути тількі в білизні, на яку половина зарплати витрачена. Другу половину я віддала за курси, які навчають мистецтва… стриптизу. Ну, коротше, мій милий сьогодні вночі має здивуватись… і порадіти… А ви, як хотіли? Мені двадцять вісім років. Вже заміж нетерпець. І жодних винятків із правил!

— Усе, красуня, приїхали, — каже водій і таксі зупиняється навпроти нічим не примітної багатоповерхівки.

— Дякую, — посміхаюся йому, простягаючи гроші. — Бажаю Вам щасливого Різдва!

— І тобі, — підморгує у відповідь. — Може, все ж таки тебе почекати хвилин десять? Чи мало що…

— Ні, не треба. Їдьте додому, бо Вас дружина, напевно, зачекалася, — впевнено схопивши невелику спортивну сумку, в якій весь мій нехитрий багаж, рішуче вилізаю з машини.

Лихо здавши назад, автомобіль розвертається і швидко ховається з поля зору.