РОЗДІЛ 22

РОЗДІЛ 22

Звук удару об стіну. Жахливий хрускіт, від якого по шкірі пробігли крижані мурахи.

Я боялася навіть поглянути в бік Роберта. Раптом там зараз жахлива мішанина з поламаних кісток і м’яса?!

Широко розплющеними очима я втупилася в Найтрана Аркреса.

Погляд палаючих моторошним вогнем бірюзових очей перемістився з Роберта на мене. І рука принца знову спалахнула. Він готував новий бойовий конструкт.

Живіт скрутило від страху так, що мене мало не вивернуло. Ось, здається, і настала моя смерть!

Але все, на що я виявилася здатна – несамовито заверещати й щосили заплющити очі. Вирішила, що так буде легше перенести неминуче.

Я очікувала, що зараз моє тіло вибухне спалахом нестерпного болю. Перетвориться на закривавлене місиво або згорить живцем. Залежно від того, яку смерть вирішив для мене обрати дракон. Ніколи ще в житті я так не боялася, як у цю мить!

– Адріана! – здригнулася, почувши хрипкий, спотворений до невпізнання голос принца.

Розплющила одне око. Потім друге.

Принц Найтран, хоч і далі випромінював лють, уже не здавався таким моторошним.

– Я що, тебе зачепив, коли відкидав це сміття? – глухо запитав він, махнувши рукою в бік Роберта.

Нотки занепокоєння в голосі дракона так мене вразили, що я лише розгублено втупилася в нього.

Простеживши за жестом принца, я все ж таки наважилася поглянути на колишнього нареченого. І не стримала полегшеного зітхання.

Дійсність виявилася не такою моторошною, як малювала моя розбурхана уява. Роберт, схоже, зламав руку й ногу. І, можливо, кілька ребер. Він вдарився об стіну боком і тепер валявся, судячи з усього, без свідомості. Принаймні він дихав: грудна клітка рівномірно здіймалася.

– Н-ні, – тільки й змогла вичавити я, бачачи, що принц чекає на мою відповідь. – Ви мене не зачепили.

– Тоді чому ти так кричала? – запитав він, підходячи ближче.

Його погляд ковзнув по моєму тілу, і він знову нахмурився.

Тільки зараз я повною мірою усвідомила, в якому вигляді постала перед ним. Поспішно поправила сукню і потягнулася за простирадлом, щоб прикритися ще й ним. Тільки після цього відчула себе впевненіше.

Не дочекавшись моєї відповіді, Найтран зі ще похмурішим виглядом припустив:

– Ти вирішила, що я завдам тобі шкоди?

Я обережно кивнула.

– У вас було таке обличчя, що я так і подумала, – трохи осмілівши, зізналася. – Тільки не знала, спалите ви мене чи розірвете на шматки.

Найтран шумно втягнув повітря в легені, немов намагаючись таким чином заспокоїтися. Кілька разів глибоко вдихнув і видихнув. Тільки після цього вже спокійнішим голосом сказав:

– Запам’ятай раз і назавжди: ти моя справжня пара! Я ніколи не завдам тобі шкоди, що б не сталося!

– Навіть після того, що ви щойно побачили? – недовірливо запитала, кивнувши в бік Роберта.

– Після того, що побачив, я маю повне право добити цього мерзотника! – з ледве стримуваним гнівом вигукнув принц. – І зробив би це, якби ти знову мене не зупинила!

А я зрозуміла, що саме мій крик утримав його від непоправного.

Що ж, можна радіти, що в ту хвилину витримка мене підвела і я не стала стримувати емоції! Інакше від Роберта точно залишилося б лише криваве місиво!

– А якби я не була вашою справжньою парою? – тихо запитала. – Ви б мене вбили?

– Я не воюю з жінками. Принаймні якщо вони не воїтельки і не виступають на боці моїх ворогів, – сухо заперечив дракон. – А тепер годі про це. Я хотів би знати, що тут сталося. Хоча, дозволь, здогадаюся! Ти вирішила, що якщо втратиш з ним цноту, я дам тобі спокій? Це був твій хитромудрий план, щоб мене позбутися?

Його очі звузилися, в них знову затанцювали язички полум’я. І від цього погляду я знову відчула себе незатишно.

Так, Найтран Аркрес чітко дав зрозуміти, що не завдасть мені шкоди. Але придумати якесь інше покарання – цілком. Я чула, що деякі чоловіки вважають допустимим бити неслухняних дружин. Звісно, роблять це далеко від сторонніх очей. Але чутки про таке все одно поширюються.

Чула, що нашу сусідку – баронесу Філс – чоловік б’є регулярно. Вона носить повністю закриті сукні, щоб приховати синці. І ніхто й не думає за неї заступатися. Вважається, що у справи подружжя ніхто не має права втручатися. Я здригнулася від цієї думки.

Усе-таки, хай там що, я виставила себе в дуже непривабливому світлі. Принц має повне право злитися на мене. Якщо про те, що сталося, дізнаються інші аристократи, я буду назавжди осоромлена. І ця ганьба мимоволі ляже й на того, хто захоче взяти мене за дружину. Мовляв, вибрав за дружину розпусну дівку.

Ох, як же Роберт мені підгадив! Так, я б хотіла, щоб принц сам від мене відмовився. Але ж не за таких обставин! Уже сама думка про те, що Найтран вирішив, що я на таке здатна, викликало пекучий сором.

– Я не стану сперечатися, що хотіла б вас позбутися, – похмуро промовила я. – Але не таким способом. Я все-таки леді, якщо ви забули!