РОЗДІЛ 21

РОЗДІЛ 21

Принц мимоволі скривився від такого раболіпства і похмуро кивнув. Потім зробив знак своєму загону й попрямував до замку.

Його дратувала необхідність перебувати в оточенні людей навіть протягом такого короткого часу. Настрій і так був кепський. Усе пішло зовсім не так, як він того очікував. Справжня пара не кинулася Найтрану на шию з радісним вереском, щойно його побачила й зрозуміла, що сталося. Не оцінила ані свого щастя, ані виявленої їй честі! Мало того, усім своїм виглядом показувала, наскільки він їй неприємний. І це боляче било по гордості принца, який не звик до такого ставлення.

Йому не хотілося йти на так звану святкову вечерю. Але ображати господарів він усе ж таки не став. Хай якими вони були, це родичі його пари. Тому Найтран туди заявився.

Він дивився на цих лицемірно усміхнених й улесливих людей і ледве стримував бажання напитися, наплювавши на власні принципи. Потайки сподівався, що Адріана також сюди прийде. Тоді у всьому цьому фарсі з’явився б хоч якийсь сенс.

Але чим довше він сидів і спостерігав за тим, що відбувається, тим більше переконувався: вона не прийде. І це попри те, що, за словами батьків, вже почувається краще. Для Адріани його поява в цьому замку – зовсім не свято. І вона чітко давала це зрозуміти!

Найтран дедалі більше хмурнів. Зрештою навіть порушив власне правило не пити зайвого. Але від цього настрій не лише не поліпшився, а став іще гіршим. Зрештою, він не витримав і підвівся. Воїни підскочили з місць, але Найтран знаком наказав їм залишатися. Вони ще заздалегідь отримали розпорядження розважатися з усіма лише для вигляду. Їхнім головним завданням було спостерігати за присутніми й доповісти принцові, якщо помітять щось підозріле.

Підвелися й батьки Адріани. Вони насторожено дивилися на нього, ніби чекаючи якоїсь несподіваної витівки. За кого тільки його приймають?! Найтран подумки вилаявся. Ставляться до нього так, наче він дикий звір, який будь-якої миті може зірватися з ланцюга!

Люди абсолютно нічого не розуміють у характері драконів, якщо вважають, що вони без вагомої причини здатні перебити всіх! Та імператор сам розірве на шматки кожного дракона, здатного на таке! Покарання має бути тільки за реальний злочин. І то відповідне провині. Дракони – запорука миру й спокою в імперії. І так має бути завжди!

– Щось не так, ваша високість? – з погано прихованою тривогою запитав граф Сігрель.

– Усе гаразд, – буркнув Найтран. – Дякую за теплий прийом. Але я хотів би відпочити перед дорогою.

– Так, звичайно. Вас провести? – улесливо запропонував граф, через що принц скривився.

– Не варто. Я пам’ятаю дорогу до своєї кімнати.

Більше не слухаючи розмов байдужих йому людей, він швидко вийшов із бенкетної зали.

Ось тільки насправді відпочивати йому не хотілося. І, повагавшись, Найтран вирішив відвідати свою пару. Та й хіба він не має на це права?! Має!

Тож начхати, якщо їй це не сподобається. Чим раніше зухвала дівчина змириться з тим, що їхні долі тепер пов’язані, тим краще для неї самої.

Можливо, якби він не перебрав із вином, то й не став так чинити. Але тепер емоції взяли верх над розумом.

Найтран перехопив слугу, який проходив повз, від чого той аж здригнувся з переляку і втратив дар мови.

– Де кімната леді Адріани? – процідив принц.

Побачивши, що слуга лише безтямно кліпає очима, він роздратовано цокнув язиком. А потім розвернув чоловіка і легким стусаном спрямував вперед.

– Веди!

Той насилу втримав рівновагу і кинувся коридором так, ніби за ним гналися скажені вовки. Найтран хмикнув і поспішив слідом.

До чого ж люди боягузливі! Він не переставав цьому дивуватися.

– Ось її кімната, ваша високість! – уклоняючись мало не до самої підлоги, пробелькотів слуга, зупинившись біля якихось дверей.

– Дякую, ти можеш іти, – сухо сказав принц.

І, не звертаючи більше уваги на настільки негідний об’єкт, постукав. Не дочекавшись відповіді, уже майже забарабанив у двері. Потім здогадався їх штовхнути і нахмурився. Вони були не зачинені. А Адріани всередині не було.

Відчуваючи, як між бровами сама собою утворюється жорстка складка, Найтран різко розвернувся і крикнув у спину слузі, який вже майже сховався за поворотом:

– А ну, стій!

Той завмер і якось приречено обернувся.

– А тепер покажи мені, де розмістили барона Роберта Тулерна! – наказав принц, карбуючи кожне слово.

Він дуже хотів, щоб його підозри не виправдалися. Але темне й гнітюче передчуття, що піднімалося всередині, підказувало: Адріана справді там. Вона наплювала на його побажання і вирушила до свого колишнього нареченого за першої ж нагоди. І від думки, чим саме вони там можуть займатися, у Найтрана темнішало в очах, а у вухах стояв оглушливий гул.

Біля дверей чатував Мортон Далій. Він сам зголосився охороняти кімнату замість того, щоб сидіти за святковим столом.

Найтран трохи розслабився. Якби Адріана спробувала увійти до кімнати, її б зупинили і відразу доповіли йому. Чомусь він у пориві ревнощів про це геть забув. Ех, усе-таки не варто було зловживати випивкою!