РОЗДІЛ 20

РОЗДІЛ 20

Найтран Аркрес

Спочатку Найтран відчув розчарування, коли її побачив. Будь-яка наложниця з його гарему була красивішою і спокусливішою.

Тендітна і худа, як очеретина. Здавалося, вона може зламатися від одного необережного дотику. Статурою вона більше скидалася на підлітка, ніж на дорослу жінку. Хоча підлітком вона точно не була. Інакше вона не стояла б тут як наречена. Відтоді, як дракони встановили свої закони, із цим було суворо. Заміж можна було видавати лише повнолітніх дівчат.

Дракони, звісно, відчувають свою справжню пару набагато раніше. Але терпляче чекають, поки та підросте. Тож дівчата мають кілька років, щоб познайомитися з майбутнім чоловіком і звикнути до нього. Йому ж чомусь дісталася вже доросла дівчина.

А втім, може, воно й на краще! Не доведеться кілька років чекати, доки вона стане повнолітньою. Він зможе одразу взяти її за дружину. Так, красунею її не назвеш. Але все одно вона його справжня пара.

Усі ці думки миттєво розвіялися, щойно дівчина зазирнула йому в очі.

І ось тоді він забув, як дихати, відчуваючи, ніби його затягує в ці чаклунські вири. Виразні, глибокі, всепоглинаючі, наче Безодня. Незвичайного антрацитово-сірого кольору. По-справжньому заворожливі.

Уся зовнішність дівчини заграла новими барвами. Тепер його пара здавалася якоюсь неземною, потойбічною істотою, яка прийшла зі світу тіней чи духів.

Найтран не міг пояснити відчуттів, які в нього виникли, але був просто підкорений її незвичайністю. Його пара справді виявилася особливою! Дивовижною. Загадковою. І йому шалено захотілося її розгадати. Зрозуміти, що приховується в глибині її гіпнотичних очей кольору димчастих діамантів.

Ось тільки, здається, сама дівчина була не в захваті від такого повороту власної долі.

І це збентежило Найтрана ще дужче. Та будь-яка інша була б щаслива через такий поворот у своєму житті! Але не ця.

Вона дивилася на нього як на найлютішого ворога. Уся напружена, мов тятива лука. І єдине, чого хотіла – щоб він забрався звідси й дозволив їй вийти заміж за іншого.

Уперше у своєму житті Найтран відчув такі гострі й усепоглинальні ревнощі. Вони затьмарювали розум. Штовхали його на непередбачувані вчинки.

Йому довелося нагадати собі про свій високий статус і необхідність зберігати витримку. Не показувати справжніх емоцій перед негідними цього істотами.

І все одно роздратування й злість однаково проривалися в його тоні, який він мимоволі обрав. Хоча й відчував, що цим ще дужче відштовхує свою справжню пару. Але не міг нічого із собою вдіяти. Інакше спопелив би тут усе, якби не давав роздратуванню бодай такого виходу.

Найтран навіть зрадів, коли її так званий наречений викликав його на поєдинок. Буде на кому зігнати злість!

Сміливість хлопця викликала в ньому певну повагу. І він вирішив, що не буде надто жорстоким. Хай там як, перемога буде за ним. Не варто заходити надто далеко й іще сильніше налаштовувати свою пару проти себе. Потрібно лише показати, що він сильніший і гідніший за її колишнього обранця.

Як же добре, що він встиг вчасно, до її одруження! Недарма передчуття так його підганяло!

Сама думка про те, що Адріана могла стати власністю іншого чоловіка, наповнювала його несамовитою люттю. Він би тоді точно спалив би і весь замок, і цього рудого нахабу.

Найтран вирішив перетворити поєдинок на виставу і трохи розважитися. Він хотів укотре продемонструвати, наскільки дракони перевершують людей і чому нікому не варто виступати проти них.

Та головною причиною, звісно, було бажання похизуватися перед своєю парою. Нехай побачить, який нікчемний її колишній обранець! Адже для будь-якої жінки важливо, щоб її чоловік був сильнішим і кращим за інших. Навряд чи Адріана в цьому відрізняється від решти!

Найтран прагнув побачити захоплення в її очах. Щоб вона перестала сприймати його появу у своєму житті як нещастя.

Спочатку все начебто йшло так, як він запланував. Роберт Тулерн порівняно з ним здавався безпорадним цуценям поруч із дорослим вовкодавом.

Вирішивши, що досить із нього, Найтран не надто серйозно поранив його в плече і вирішив, що на цьому поєдинок завершено. Але хлопець неприємно здивував і розлютив Найтрана, напавши зі спини.

Найтран вважав, що за підлість має бути одне покарання – смерть. Саме так він і збирався покарати цього покидька. Простромив йому груди мечем і вже замахнувся, щоб завдати останнього удару, коли почув протестуючий крик Адріани.

Вона і зараз на боці цього рудого мерзотника?!

Сказати, що Найтрана це зачепило – нічого не сказати. Він був глибоко обурений!

Принц поглянув у бік Адріани і побачив, що після свого вигуку вона знепритомніла. Навколо неї вже метушилися родичі.

Найтран, зціпивши зуби, подивився на недобитка, який теж втратив свідомість. Плюнувши, змусив меч яскравіше спалахнути вогнем, очищаючи від слідів крові, і сховав у піхвах.

Раз для його пари це так важливо, нехай цей нікчема живе! Але якщо хоча б наблизиться до неї, розмова буде короткою.