РОЗДІЛ 19

РОЗДІЛ 19

Серце то стискалося від незрозумілої щемливої ніжності, то калатало від збудження. Найтран майже втратив контроль над власними відчуттями. А особливо від того, що ніяк не міг наблизитися до джерела. Відчував його всім своїм єством. Але дістатися до джерела й торкнутися його він не міг. І це мучило так, як ще ніщо в житті.

А потім його різко вирвало назад у реальність. І начебто Найтран мав цьому радіти. Він знову перебував у своїй звичній і безпечній спальні. Поруч метушилася стривожена наложниця: щось белькотіла і намагалася привести його до тями. Він же міг думати тільки про те, що втратив щось неймовірно важливе.

Найтран ледь не застогнав від розчарування. А потім раптом побачив нитку, що спалахнула перед очима і вела кудись у далечінь.

І його очі розширилися від раптової здогадки.

Як він не зрозумів цього раніше?! Ще там, у просторі, пронизаному різними енергіями?

Парний зв’язок! Те, що серед його народу вважається рідкісним щастям і подарунком богів!

Про те, як саме відбувається встановлення такого зв’язку, у драконів написані цілі трактати. І нехай кожен під час першого контакту бачить щось своє, але одне залишається незмінним. Після закінчення марення перед драконом з’являється чіткий орієнтир, що вів до його головного скарбу. І вкрай важливо встигнути, поки цей орієнтир не розвіявся.

– Моя справжня пара! – ледь чутно прошепотів Найтран, відчуваючи, як від пересичення й нудьги в ньому не залишилося й сліду.

Ніколи ще він не почувався таким живим! Навіть у хвилини смертельної небезпеки. Світ навколо ніби став значно яскравішим і барвистішим, а все здавалося якимось незвичайним.

Не слухаючи запитань наложниці і взагалі забувши про її існування, Найтран швидко вдягнувся і кинувся до батька. Йому слід якомога швидше вирушати на пошуки! Але батько має право знати, куди і навіщо він зірвався.

Ясна річ, Едан Аркрес не захотів відпускати його самого. Наказав начальнику служби безпеки – Ізіберту Далію спорядити загін з найкращих воїнів. Той навіть відпустив з ними свого сина Мортона. Втім, Найтранові було байдуже до цього. Єдине, що його хвилювало – якнайшвидше вирушити в дорогу.

Якби можна було взагалі не відпочивати під час подорожі, Найтран так би і зробив. Але, на жаль, навіть можливості драконів щодо цього обмежені. У повітрі вони можуть перебувати від восьми до десяти годин залежно від своєї витривалості. Потім потребують повноцінного відпочинку на землі.

Вони і так летіли на межі сил, ледь не падаючи від цілковитого виснаження. Воїни супроводу невдоволено косилися на Найтрана. Така безрозсудність могла коштувати їм усім життя. Адже ворогам не складе труднощів знищити настільки втомлених драконів. Польоти вимагають не лише фізичної, а й магічної енергії, яку вони витрачають зараз майже до денця. Але заперечувати волі принца ніхто не наважувався. Пошана до Аркресів давно вже в крові у представників їхньої раси.

Найтран же все сильніше нервував. Щось настирливо підганяло його вперед. Говорило, що якщо він не поквапиться, станеться щось непоправне. Він не розумів, що саме, але своїй інтуїції звик довіряти.

І ось, нарешті, він відчув, що його справжня пара зовсім поруч! Нитка затремтіла і напружилася, в будь-яку хвилину загрожуючи лопнути.

Ще добре, що остання зупинка на відпочинок була всього три години тому. Він іще мав понад половину магічного резерву. Можна піднапружитися і далі летіти на межі сил. Він збільшив швидкість. І загін відразу ж повторив дії свого ватажка.

Серце Найтрана билося наче скажене. Виникало відчуття, що ще трохи – і воно вистрибне з грудей. Принца охопило таке хвилювання і нетерпіння, що було важко дихати.

Гострий драконячий зір дозволив розгледіти скупчення людей на якомусь лузі. Нитка вела прямо туди.

З утробним гарчанням Найтран полетів вниз. Розум немов застилала кривава пелена. Нехай тільки ці жалюгідні істоти спробують його зупинити! Роздере на шматки, якщо буде необхідно! Всіх, хто буде стояти на шляху до його найдорожчого скарбу!

З усіх народів, підвладних драконам, найбільше Найтран зневажав людей. Нікчемні, боягузливі і слабкі істоти. Ті ж ельфи, гноми або уруккаї викликали більшу повагу, довівши свою корисність і силу духу. Вони пишалися своєю історією і своїми предками. Не дозволяли навіть драконам зневажати їхні традиції. Коли таке траплялося, відстоювали свої інтереси, виступивши всі як один. І врешті дракони, щоб не доводити до повного винищення таких корисних підданих, пішли на деякі поступки. Люди ж були готові зраджувати навіть найближчих, якщо це ставало їм вигідно. А за найменшої загрози власній шкурі втрачали будь-яку самоповагу.

Принаймні все, що Найтран чув про представників цієї раси, говорило саме про це. Взяти хоча б останню спробу бунту, про яку він знав лише у загальних рисах. В тих подіях не брав участі – батько займався цим сам. Місцевий правитель, тоді ще принц, за допомогою заколотників вбив рідного брата і підтримав їхні плани щодо відокремлення від імперії. А варто було запахнути смаженим, як без жодних вагань здав усіх своїх союзників імператору. Аби тільки його самого залишили при владі й не заподіяли йому шкоди. Врешті заколотники були знищені, а той хробак зараз править королівством. Батькові навіть вигідний такий правитель, який накладає в штани, варто натякнути на можливий гнів драконів. Сам же Найтран зневажав подібних особистостей. Вважав, що краще померти з честю, ніж схилити голову перед ворогом!