Глава 5.2

– Багато гостей залишилися в замку. Для весілля стільки всього приготували! І ми з батьком вирішили, що святкова вечеря все одно має відбутися. Усі навколо вважають, що нам випала велика честь. Ти стала справжньою парою дракона. І це привід для свята!

– Можливо, в очах навколишніх так і є. Але не в моїх! – заперечила я. – Сподіваюся, всі зрозуміють, чому я не стану брати участь у цьому фарсі.

– Я так і думала, що ти не захочеш, – мама похитала головою. Однак не стала вмовляти далі. – Ми повідомимо принцу і гостям, що ти все ще погано почуваєшся. Гадаю, вони зрозуміють.

– І, будь ласка, не пускайте до мене принца хоча б сьогодні! – процідила я. – Інакше я точно нароблю дурниць і остаточно зіпсую з ним стосунки!

– Я зрозуміла, доню. Тобі потрібен час, щоб заспокоїтися і змиритися. Сподіваюся, до ранку ти зможеш впоратися з емоціями.

– Невже я насправді маю полетіти звідси вже завтра? – глухо запитала я, сама хапаючись за руку матері в пошуках підтримки.

– Так побажав принц Найтран. І ми не маємо права його зупиняти. За всіма законами ти тепер належиш йому.

– За їхніми законами. Драконячими! – не погодилася я. – Не за нашими!

– Не нам оскаржувати усталений порядок речей, Адріано! – суворо заперечила мама. – А крамольні думки ти повинна гнати від себе немилосердно. Ніхто з драконів не стане терпіти неповагу до себе. Тим більше члени імператорської сім’ї!

Я зчепила зуби, нічого не відповівши. Заочно вже ненавиділа всіх драконів разом узятих, для яких люди й представники інших рас – лише безправні раби! Звичайно, називається це інакше. Королівства начебто автономні. Але імператор може в будь-який момент втрутитися в їхні справи і нав’язати свою волю. До того ж регулярно збирає данину з усіх доходів. Якщо не грошима, то тим, що вважає для себе корисним.

Хоча про що я говорю? Навіть монети, що перебувають в обігу у всіх королівствах імперії, мають право карбувати тільки дракони. І те, що вони дотримуються видимості законності і без вагомої причини не чинять звірств, ні про що не говорить! У будь-який час все може змінитися.

І якщо раніше я мало замислювалася над подібними речами, то тепер це змінилося. Найімовірніше, так відбувається і в інших людей. Вони починають замислюватися про несправедливість, лише коли вона торкається їх самих. Але, як правило, мало у кого знаходять розуміння. Ніхто не бажає накликати на себе загрозу, поки вона їх безпосередньо не торкнеться.

– Я все зрозуміла, мамо, – глухо відгукнулася, розуміючи, що розмови марні. Мама чітко визначила свою позицію з цього приводу.

– І ще, Адріано, – трохи розслабившись, сказала леді Маргарет. – Можливо, батько тобі це вже говорив. Але я теж попереджу. Принц Найтран чітко дав зрозуміти, що не бажає, щоб ти зустрічалася з Робертом Тулерном. Ти можеш написати йому листа, якщо хочеш. Я передам. Але, будь ласка, не порушуй наказу принца!

Я мало не заскреготіла зубами, але вдала, що згодна.

– Добре. Дякую, що завітала, мамо. Не буду більше тебе затримувати.

Леді Маргарет навіть з якимось полегшенням підвелася і вийшла з кімнати.

Я ж криво посміхнулася. Наказ, значить?! Цей лускатий мерзотник вважає, що має право віддавати мені накази, як якійсь служниці? Що ж, він глибоко помиляється! Я все одно зустрінуся з Робертом! І нехай дракон про це навіть не дізнається, сама думка про те, що я не стала беззаперечно виконувати його волю, тішитиме мене.

Але спочатку тітка Касія! Надто важливо розпитати її про те, що мені вдалося сьогодні дізнатися.

***

Мені знадобилося чимало терпіння, щоб дочекатися вечора. Зараз, коли всі були на святковій вечері, моєї відсутності навряд чи хтось помітить. І я могла перейти до втілення своїх планів, не боячись, що хтось завадить.

Я вибралася з кімнати і, постійно озираючись, пробралася до найближчого таємного ходу. А потім уже звичним шляхом попрямувала до кімнати тітки. На щастя, до того місця, де її тримали, був прямий прохід.

Мимоволі згадала, як вперше йшла цим шляхом. Це сталося вісім років тому. Незабаром після мого дванадцятиріччя, коли у мене почалися перші жіночі дні. Тоді я стала бачити якісь дивні сни. У них хтось наполегливо кликав і просив про допомогу. А ще в голові поставали схеми таємних ходів замку.

Спочатку я не знала, що й думати про такі сни. Пощастило ще, що нікому не стала про них розповідати. Побоялася, що ставлення батьків до мене тільки погіршиться. Адже мені здавалося, що я божеволію.

Далеко не відразу наважилася перевірити, наскільки правдиві мої сни.

Яким же виявилося моє здивування, коли за підказками, побаченими уві сні, я  справді відкрила один із таємних проходів! Попрямувала туди, куди наполегливо кликав голос, не уявляючи, що побачу наприкінці шляху.

Було дуже страшно. Кілька разів хотілося повернути назад і відмовитися від цієї затії. Але я все ж таки наважилася продовжити.

Перша моя зустріч із тіткою Касією назавжди закарбувалася в пам’яті. Те, як я відкрила прохід просто до місця її ув’язнення й побачила похмуре приміщення без вікон.

Світло магічної лампи дозволяло розгледіти кожен кут. Але від того це місце не ставало менш похмурим. Тут було лише найнеобхідніше, а всі меблі прибиті до підлоги. Нічого зайвого, що можна було б використати як зброю.