Глава 5.1

ГЛАВА 5

Стукіт у двері відірвав мене від роздумів. Щоб не викликати підозр, я повернулася в ліжко і лягла під ковдру. Тільки після цього вигукнула:

– Заходьте!

У кімнату увійшла мама.

Я завжди захоплювалася її бездоганними манерами й елегантністю. Зовні Іділейн була дуже на неї схожа. Така ж жіночна фігура і гарні риси обличчя. Такі ж блакитні, чисті і ясні очі. А єдине, що успадкувала від матері я – це колір волосся. Світло-русявий. Те, що в моїй зовнішності я вважала головною перевагою.

Пам’ятаю, як відчайдушно в дитинстві я намагалася заслужити любов мами. І як болісно ранила її відчуженість. Те, що вона завжди віддавала перевагу Іділейн.

З часом я змирилася. Але повністю образа і нерозуміння так і не зникли.

– Як ти почуваєшся, Адріано? – мама ввічливо посміхалася, але усмішка не торкалася її очей.

– Все добре, мамо, – таким самим рівним тоном відгукнулася я. – Батько сказав, що ви з Іділейн допомогли Роберту. Як він?

– Йому більше ніщо не загрожує, – відповіла мама і сіла в те саме крісло, де нещодавно сидів батько. – На щастя, драконячий принц його пощадив. Не став добивати. Хоча хлопчик, звичайно, вчинив необачно, коли вирішив напасти ззаду. Мало хто залишив би таке безкарним. Але, здається, для принца Найтрана важливішим виявилося твоє бажання.

Я мимоволі скривилася.

– Щось я сильно в цьому сумніваюся!

– Тобі краще змиритися і прийняти свою долю, Адріано, – суворо сказала мама. – Тепер вона пов’язана з цим чоловіком. І якщо ти поводитимешся правильно, твоє життя буде не таким поганим, як тобі зараз здається.

– Правильно – це як?! – не стрималася я. – Зазирати йому до рота і виконувати всі забаганки?! Пробачити те, що без дозволу увірвався в моє життя і все зруйнував?! Я не збираюся вдавати, що мені це подобається! Моїм чоловіком мав стати Роберт, а не якийсь чужинець!

Мама терпляче мене вислухала і зітхнула.

– Розумію, ти зараз схвильована і налякана такими різкими змінами в житті. Але не дозволяй гніву і злості затьмарити твій розум. Нічого доброго це не принесе.

Я промовчала, намагаючись опанувати себе. В одному мама має рацію – емоції не повинні брати гору у жодному моєму рішенні. І все ж таки вгамувати їх було важко. Так і рвалося назовні те, що тримала в собі довгі роки.

– Ти, мабуть, навіть рада, що я тепер назавжди зникну з вашого життя! – криво посміхнулася я.

Мама підібгала губи.

– Чому ти так говориш, Адріано?

– Тому що я завжди відчувала твоє ставлення до мене, мамо! Твоє і батька. Зайва і непотрібна дочка, якої було б краще позбутися! Але правила пристойності не дозволяли. І міркування про те, що скажуть люди.

– Як ти можеш таке говорити?! – біль, що промайнув в очах мами, здивував і збентежив.

Мій запал якось відразу вщух.

– Тоді чому ви завжди так до мене ставилися? – з гіркотою запитала я. – Чому я завжди почувалася чужою у власній родині? Точніше, не так! Це ви зробили все, щоб я так почувалася!

– Мені шкода це чути, Адріано, – мама обережно взяла мою руку, що лежала поверх ковдри. – Але ти помиляєшся!

– Та невже?! – я не змогла стримати болісного смішку.

– Розумію, що багато в чому твої докори виправдані, – помовчавши, тихо сказала леді Маргарет. – Але ти повинна знати, що ми з батьком любимо тебе не менше, ніж Іділейн і Альберта. Просто… – вона не наважилася продовжити.

– Ви боялися, що я повторю долю тітки Касії? І тому не хотіли надто сильно до мене прив’язуватися? – згадавши підслухану розмову, випалила я.

Ткнула пальцем у небо, що називається. І, схоже, влучила!

Мама здригнулася всім тілом. Її очі широко розплющилися. Вона навіть руку відсмикнула.

– Що ти про це знаєш?!

– Про що? Про тітку? Тільки те, що ви з батьком розповідали мені та Іділейн з Альбертом. Що тітка Касія небезпечна для навколишніх і не сповна розуму. Настільки, що їй навіть магію заблокували. І все одно воліють тримати під замком, адже вона і в такому стані здатна нашкодити. Що її навіть відвідувати не можна. Щоб уникнути небезпеки, яку вона несе, двері замикають на ключ. І до її кімнати можуть заходити тільки батько і довірений слуга, який приносить їжу. Ось тільки тобі не здається, що я маю право знати правду? Раз з якоїсь причини можу стати такою самою божевільною!

Леді Маргарет нервово зчіплювала і розчіплювала пальці на колінах.

– Я не маю права нічого тобі говорити, Адріано. І, повір, так краще в першу чергу для тебе. Чим менше ви з братом і сестрою про все це знаєте, тим безпечніше для вас. Можу сказати лише одне – ти такою не станеш. Ми з батьком про це подбали!

– Як саме подбали? Про що ти взагалі говориш?! – з подивом запитала я.

– Не важливо. Важливо лише те, що ми намагалися виростити тебе стриманою, хорошою і слухняною дівчинкою. І, сподіваюся, хоч у цьому досягли успіху! Придуши емоції, як ти завжди вміла це робити. І прийми свою подальшу долю з честю! – голос мами став холодним і суворим, як завжди. – Зі своєю сутністю можна і потрібно боротися. Особливо якщо вона така, як у тебе!