РОЗДІЛ 9

РОЗДІЛ 9

– А тепер пробач, але я повинен зайнятися справами, – промовив батько. – Я хотів переконатися, що з тобою все гаразд, тому відклав усе. Але тепер я зобов’язаний повернутися до гостей. Деякі, звичайно, роз’їхалися відразу після закінчення поєдинку. Але чимало гостей залишилося.

– Навіщо? – відсторонено запитала я.

– Не хочуть втрачати шансу поспілкуватися зі справжнім драконячим принцом, – криво посміхнувся граф Сігрель. – Та й взагалі вважають, що нашій родині дуже пощастило.

– Пощастило?! – з обуренням видихнула я.

– В очах більшості тобі надано величезну честь.

– Я б охоче віддала таку честь будь-кому з них! – невесело посміхнулася я. – Та й взагалі, принц навіть не запропонував мені шлюб. Він просто збирається забрати мене з собою, як якийсь трофей!

– Я говорив з ним про це, – зізнався батько. – Принц сказав, що ваше весілля відбудеться після знайомства з імператором. Тож це станеться вже у Драконячих горах. І, боюся, без присутності твоєї родини.

– А якщо імператор не схвалить таку невістку? – не втрималася я від сарказму. – Необдаровану!

– Я не знаю, Адріано, – зітхнув граф Сігрель. – Але ти маєш вгамувати емоції і постаратися сподобатися принцу та імператору. Від цього залежить твоя подальша доля. Боюся, я більше ніяк не зможу тебе захистити. Боги бачать, я намагався, але не зміг...

– Про що ти? – з нерозумінням запитала я, вловивши якийсь незрозумілий натяк.

– Не має значення, – батько підвівся і, повагавшись, провів рукою по моєму волоссю. – Але, гадаю, від найстрашнішого я все ж таки тебе вберіг. Тож шанс ще залишається.

Завмерши від незвичної ласки, я відчула, як щемить у грудях.

Щоб приховати збентеження, сказала:

– Я хотіла б відвідати Роберта. Де його розмістили?

– Не варто цього робити! – спохмурнів батько. – Принц Найтран буде вельми невдоволений, якщо дізнається про твій візит до колишнього нареченого. А тобі не можна псувати з ним стосунки. Адже від його прихильності залежить твоє подальше життя.

Я стиснула зуби, відчуваючи внутрішній протест. Але перш ніж я щось сказала, батько попрямував до виходу. Дав зрозуміти, що розмову справді закінчено.

Деякий час я безтямно дивилася на двері, що за ним зачинилися. Потім рішуче підвелася.

Треба переконатися, що з Робертом дійсно все гаразд! Поговорити з ним. Вибачитися за те, що все так вийшло. Нехай за мною і немає жодної провини, але я чомусь її відчувала. Не зможу спокійно жити далі, поки не зроблю цього! Хочу, щоб Роберт був щасливий, раз вже мені не судилося. Він на це заслуговує!

Про те, де розмістили Роберта, я дізналася від слуги, якого зустріла в коридорі. Але ледве звернула в коридор потрібного крила, як відразу відсахнулася. Біля кімнати Роберта вартував один з драконячих воїнів. Щось мені підказувало, що його туди поставили через мене. Щоб я не зустрічалася з колишнім нареченим.

Зціпивши зуби, подумки послала Найтрана в Безодню і зловтішно посміхнулася. Що ж, доведеться скористатися таємним ходом, про який знає лише обмежена кількість людей. Взагалі-то навіть я не повинна була про нього знати. Тільки батько та мій брат Альберт, який є спадкоємцем. Але так вже склалося, що ця таємниця стала відома і мені. І зараз це мені дуже стане в пригоді!

Я навіть могла б втекти із замку по таємних ходах, якби захотіла. Тільки слова батька про те, що через це постраждають інші люди, утримували від такого кроку. Але це не означає, що я не можу скористатися цим для розмови з Робертом.

Крадькома озираючись, я попрямувала до стіни, за якою був захований один з важелів, що приховував таємний прохід. Якщо не знати точно, як його задіяти, можна хоч до посиніння стукати по камінню. На щастя, мені цей секрет відомий.

Кілька ударів у потрібній послідовності – і в стіні відкрився невеликий прохід. Збоку висів магічний світильник, який я запалила, щойно стіна стала на місце.

Я вже не раз користувалася таємними ходами, тож рухалася впевнено.

Поки йшла прихованими коридорами, іноді чула голоси і приглушені розмови. Але й не думала зупинятися. Зараз не до того, щоб задовольняти свою цікавість. Та й впевнена, зараз головна новина, яку обговорюють у замку – поява драконів і мій майбутній відліт з ними. І без того на серці тяжко, щоб ще й слухати, як про все це пліткують інші!

Ось і потрібна стіна, за якою знаходилася кімната, де розмістили Роберта. Звичайно, далеко не до всіх приміщень замку вели такі проходи. Але, на щастя, до цієї кімнати він був.

Спершу я вирішила розвідати, що відбувається в приміщенні, і відкрила приховане у стіні вічко. Відразу ж звуки, що долинали з кімнати, стали чутнішими. А огляд із вічка, нехай і невеликий, дозволив побачити достатньо.

Прокляття! Роберт, який лежав на ліжку і явно міцно спав, був тут не сам. Добре, що я не стала вдиратися до кімнати відразу.

Неподалік від ліжка сиділи мама і сестра. А я думала, що, надавши Робертові допомогу, вони пішли у своїх справах. Шкода, що це не так!

Уже хотіла піти, щоб повернутися через кілька годин. Але почувши в розмові своє ім’я, я завмерла на місці.