Глава 3.2

– Непогано, бароне Тулерн! – констатував Найтран. Як не дивно, але в його голосі не почулося глузування. – Але недостатньо, щоб мене перемогти. Що ви ще продемонструєте?

Він і зараз не збирався нападати. Хоча тепер ніхто вже не сумнівався, що якби захотів, легко подолав би Роберта.

Навколо мого нареченого раптом спалахнуло яскраве сяйво. Він вихопив меч, і його клинок також охопило полум’я.

– Вирішив більше не витрачати сили на магічний бій? – кивнув принц. – Розумно. Що ж, подивимося, чого ти вартий у звичайному поєдинку.

Помахом руки принц загасив навколо себе смерч і теж напитав зброю вогненною стихією. Його меч яскраво спалахнув, як і у Роберта.

Кілька секунд – і їхні клинки схрестилися.

По моєму підборідді потекло щось липке. Я з подивом виявила, що від хвилювання занадто сильно закусила нижню губу. Прокусила до крові.

А-а, начхати!

Роберте, будь ласка, не дай цьому чудовиську себе вбити! – подумки благала я.

У мене завмирало серце, коли наречений кілька разів опинявся за крок від загибелі. Супротивники рухалися з такою швидкістю, що іноді наче розмивалися в повітрі.

Те, що Роберт примудрявся на рівних битися з драконом, неабияк вражало. Здавалося, він анітрохи не поступається супротивнику. Кілька разів навіть виникало враження, що бере гору. І в такі моменти я не могла стримати захопленого вигуку. Глядачі навколо теж бурхливо реагували, мимоволі перейнявшись азартом бою.

І тут принц ще сильніше прискорився. Хоча я гадала, що таке вже просто неможливо. Стало зрозуміло, що весь цей час він і справді лише грався з Робертом. Навмисно підлаштовував під нього свою швидкість. Тепер же, здається, вирішив, що час закінчувати гру в піддавки.

Я навіть не встигла зрозуміти, що сталося, коли дракон ніби розчинився в повітрі. А потім почувся болісний крик Роберта.

Мить – і мій наречений впав на вкриту попелом від застосованих магічних конструктів землю. Його праве плече було проткнуте мечем. Повіяло запахом горілої плоті.

Принц стояв над переможеним супротивником, злегка нахиливши голову.

– Думаю, з тебе досить. Чи ні?

Роберт не відповів. Схопившись за поранене плече здоровою рукою, він з ненавистю дивився на Найтрана.

Принц хмикнув і простягнув руку, бажаючи допомогти йому підвестися. Але Роберт цей жест проігнорував.

Потиснувши плечима, Найтран розвернувся до глядачів і рушив до краю арени.

Мої очі розширилися, коли Роберт раптом скочив на ноги і підхопив із землі меч здоровою рукою. Невже він збирається вдарити в спину?!

Такий вчинок був зовсім не схожий на мого благородного нареченого!

Втім, принц ніби відчув його наміри і різко розвернувся. У його руці блискавично опинився меч, який він встиг до цього помістити в піхви.

Роберт не встиг ухилитися чи відбити удар – клинок пронизав йому груди.

Мій наречений впав на коліна, а потім завалився назад.

Найтран же, несхвально хитаючи головою, висмикнув меч з його тіла і замахнувся, щоб добити.

– Ні-і-і! – я не відразу зрозуміла, що це кричу я сама.

Встигла побачити, як Найтран поглянув у мій бік.

А потім в очах потемніло. І я вперше в житті знепритомніла.

***

Відкривши очі, я побачила над головою знайомий балдахін. Зрозуміла, що перебуваю у своїй спальні.

Спочатку не могла збагнути, що сталося і як я тут опинилася. Потім у пам’яті промайнули моторошні картини того, що нещодавно сталося.

Я здригнулася всім тілом і різко сіла на ліжку.

Повернувши голову, з подивом побачила батька, який сидів у кріслі поруч зі мною.

– Будь ласка, тату, скажи, що все це було лише страшним сном! – глухо вичавила я з себе.

– Боюся, що ні, Адріано, – він втомлено зітхнув.

– Роберт? – з болем у голосі запитала я. – Він…

– Він живий, – на моє полегшення, пролунала відповідь. – Рана серйозна, але Маргарет і Іділейн вчасно надали йому допомогу. Зараз життю Роберта Тулерна ніщо не загрожує.

– Дякувати Файгрі! – з полегшенням вигукнула я.

Отже, принц Найтран все ж таки не став його добивати. Думка про дракона змусила здригнутися.

– А де… – договорити я не змогла.

Губи просто відмовилися вимовляти ім’я чоловіка, який збирався зруйнувати все моє життя. Але граф Сігрель і так здогадався, про кого я хотіла запитати.

– Принц Найтран погодився залишитися в замку на ніч, щоб ти могла остаточно прийти до тями. Ви відлітаєте завтра вранці.

– Як шляхетно з його боку! – не втрималася я від сарказму.

– Мені шкода. Але в тебе немає іншого вибору, крім як полетіти з ним.

– Вибір є завжди! – з запалом заперечила я. – Наприклад, я можу втекти. Сховатися десь, поки він звідси не забереться!