Глава 2.3

– Дуже принадна пропозиція, звісно, – навіть не намагаючись приховати сарказму, сказав Найтран. – Але серед моїх наложниць вистачає молодих і красивих дівчат. А ось справжня пара може бути лише одна. І це точно не ти!

Посмішка повільно зійшла з обличчя Іділейн. Її блакитні очі широко розплющилися. Вона, здавалося, до кінця не вірила в те, що почула. Аж надто різко її поставили на місце.

Я ж чомусь відчула всередині дещо дивне. Не хотілося зізнаватися навіть самій собі, що мені стало приємно від слів принца.

Так, стривай! Цей нахабний тип щойно образив мою сестру! Нехай вона і сама нарвалася, але можна було відшити її не так різко. Він увірвався в моє життя, збирається битися з моїм нареченим і привласнити мене. Я не повинна відчувати до нього абсолютно ніяких позитивних емоцій!

І я нахмурилася, з новою неприязню дивлячись на принца драконів.

– А ви такі впевнені, що я захочу кудись з вами летіти?

Принц різко повернувся до мене.

– Боюся, у тебе немає вибору, дорогенька!

– Не називайте мене так! – мої щоки спалахнули. – Ви мені ніхто, щоб так фамільярничати!

Що ж, якщо він навіть не намагається стримуватися і ображає всіх навколо, я відповім тим самим.

– Про те, як слід поводитися в пристойному товаристві, ми поговоримо пізніше, дорогенька, – явно спеціально повторив це дратуюче звертання Найтран.

Хоче відразу поставити мене на місце?! Як би не так!

– Ну, якщо я маю брати приклад із вас, то саме так і поводжуся! – заявила, скопіювавши його посмішку.

– Яка в мене зухвала пара… – простягнув принц. – Що ж, може, і на краще. Є шанс, що й у ліжку ти будеш набагато палкішою, ніж видаєшся на перший погляд.

Мені захотілося провалитися крізь землю або сховатися за широкою спиною Роберта, у якого після слів дракона очі почали наливатися кров’ю від злості.

Принц знову мене привселюдно принизив! І нехай я цього разу сама нарвалася, від цього не легше!

Насилу змусила себе не опускати голову і не показувати, наскільки його слова зачепили. Щось мені підказувало: якщо дракон знайде вразливе місце, буде постійно бити по ньому.

– Краще померти, ніж опинитися з вами в одному ліжку! – з викликом вигукнула я.

– Дивно, – хмикнув Найтран. – Інші жінки не скаржилися!

– Годі, принце! – не витримав Роберт. – Ви і так виявили достатньо неповаги до всіх присутніх! Я викликаю вас на двобій! І якщо здобуду перемогу, ви зі своїми воїнами звідси заберетеся і забудете про існування Адріани!

З боку драконів почувся дружний сміх. Тільки принц обмежився легкою посмішкою. Все-таки, схоже, Роберт примудрився заслужити його повагу, і він не захотів його принижувати відвертою зневагою.

– Що ж, я приймаю твій виклик, хлопче, – спокійно відгукнувся він.

– Моє ім’я барон Роберт Тулерн, – похмуро зауважив мій наречений.

– Я запам’ятаю це, – кивнув дракон.

Я була не на жарт стривожена. Чи не почне він потім мститися родині Тулернів за зухвалість сина? Мабуть, подібні думки виникли і в Роберта. Його обличчя навіть сіпнулося. Принц же зволив пояснити:

– Ті, хто не боїться кидати виклик сильному супротивнику, заслуговують на повагу. Тож у моїх словах немає жодного натяку. Я просто вважаю тебе гідним того, щоб запам’ятати твоє ім’я.

Роберт з полегшенням видихнув, але одразу ж непримиренно зчепив зуби.

– Як викликана сторона, ви маєте право обрати зброю та різновид поєдинку, – сказав він.

Принц хмикнув.

– Мабуть, я залишу вибір за тобою, Роберте Тулерн. У чому ти найвправніший?

– І в магії, і у військовій справі я однаково сильний, – не без гордості заявив Роберт.

– Отже, змішаний поєдинок. Але, звісно, під час нього я не набуватиму другої подоби, – промовив дракон. – А якій зброї віддаєш перевагу?

– Мечам.

– Чудово! У цьому ми з тобою схожі. До першої серйозної рани чи до смерті? – з прищуром поцікавився Найтран.

А по моїй спині пробіг холодок.

– До першої серйозної рани! – вигукнула я, перш ніж Роберт на емоціях підписав собі смертний вирок.

У відповідь на докірливий погляд нареченого я пояснила, намагаючись нівелювати шкоду його репутації, яку мимоволі завдала своїм втручанням:

– Ніхто з нас не хоче, щоб дракони все тут перетворили на попіл через смерть свого принца.

Найтран хмикнув.

– Твоя віра в барона Тулерна навіть захоплює, дорогенька! Сподіваюся, що коли ти приймеш той незаперечний факт, що тепер належиш мені, і в мене віритимеш так само сильно.

– Це навряд чи! – не втрималася я від нової уїдливості. – Аж надто незабутнє перше враження ви на мене справили!

– Прикро це чути, – отруйно посміхнувся Найтран. – Але продовжимо нашу цікаву розмову пізніше. А зараз я хочу якнайшвидше розібратися з однією невеличкою перешкодою на шляху до нашого щастя.