Глава 2.2

– Забери від неї руки! – люте гарчання, що пролунало з боку Найтрана Аркреса, змусило здригнутися.

Я злякано підвела голову і натрапила на пекучий бірюзовий погляд. Від холоду в очах дракона не залишилося і сліду. Вони зараз здавалися двома згустками насичено-блакитного полум’я.

На мій жах, Роберт і не подумав послухатися. Навпаки, ще міцніше стиснув мою руку і з викликом зустрів гнівний погляд принца.

Перш ніж сталося непоправне, я сама висмикнула руку і встала перед Робертом, затуляючи його. Напевно, це виглядало комічно: тонка, наче тростинка, дівчина захищає великого і сильного чоловіка. Але мені було байдуже! Я розуміла, що мені принц поки що не завдасть шкоди. А ось Роберту – запросто!

Найтран знущально хмикнув.

– Якого ж «хороброго» героя ви обрали за чоловіка своїй доньці!

Роберт загарчав не менш люто, ніж перед цим драконячий принц, і виступив вперед, стискаючи руки в кулаки.

– Що б ви не надумали щодо моєї нареченої, – він спеціально виділив слово «моєї», чим явно ще більше розлютив дракона, – я не збираюся її вам віддавати!

Від групи драконів відокремився зеленоволосий і демонстративно обхопив рукоятку меча.

– Мій принце, дозвольте мені провчити цього нахабного людського хробака!

А мене від цієї зневажливої репліки мало не перекосило. Ось як вони до нас ставляться! І навіть цього не приховують! З відвертою зневагою. Як до нижчих істот. Мабуть, після принца цей зеленоволосий дракон викликав у мене найбільшу неприязнь.

Найтран недбало махнув рукою, зупиняючи його:

– Я сам це зроблю, Мортоне! Все ж таки він заявляє права на мою жінку.

– Я не ваша жінка! – випалила, не в змозі далі просто стояти і дивитися на те, що відбувається.

– Скоро станеш, – примружившись, зауважив принц. – І, будь ласка, не втручайся у чоловічі розмови! Жінка повинна знати своє місце. Я вважав, що людських дівчат цьому також вчать.

Я мало не задихнулася від обурення. Нехай і у нас вважалося, що головним у родині має бути чоловік, але ось так грубо затикати рота жінці ніхто з моїх знайомих не став би! Навпаки, ввічливе і делікатне поводження з представницями слабкої статі вважалося хорошим тоном. У присутності сторонніх так точно це було непорушним правилом.

З боку наших гостей почулися несхвальні вигуки на адресу принца. Але варто було йому кинути на них лише один погляд, як чоловіки поспішно відводили очі і замовкали.

Боягузи! Невже ніхто з них і не подумає заступитися?! Будуть мовчки дивитися, як на їхніх очах принижують своїх, і ні в що не втручатися?

Стало ще прикріше через те, що зневажливе ставлення драконів до людей в чомусь виправдане.

– Ти настільки впевнений, що зможеш мені завадити, хлопче? – звернувся тим часом принц до Роберта. – Що ж, я дам тобі можливість спробувати! Це мене навіть розважить, – він криво посміхнувся.

– Якщо я здобуду перемогу, ви заберетеся звідси і дасте Адріані спокій? – похмуро уточнив мій наречений.

Дракон розреготався.

– А твоя сміливість мені подобається! Занадто рідко вона зустрічається у вас, людей. Може, я навіть не стану тебе вбивати.

Я нервово зглитнула і кинула занепокоєний погляд на Роберта.

– Ти не повинен цього робити!

– І дозволити йому тебе забрати?! – наречений з невдоволенням поглянув на мене. – Чи ти вже і сама цього хочеш?

– Звісно, ні! – з обуренням вигукнула я. – Я хочу стати твоєю дружиною. І не бажаю нікуди летіти з цим типом!

В очах дракона знову спалахнули злі вогники, але він стримався. Тільки багатообіцяюче посміхнувся, даючи зрозуміти, що пізніше пригадає все, що я тут наговорила.

Але цього разу я й не думала перед ним ніяковіти. Занадто сильними були гнів і обурення. Тому розправила плечі і з викликом зустріла його погляд.

– Ваша високість, – почувся сповнений хвилювання голос мого батька, – ви все-таки наполягаєте на тому, що Адріана є вашою справжньою парою? Але ж я сказав, що такого не може бути. Вона не має магічного дару, а отже…

– Завжди бувають винятки! – різко обірвав його Найтран. – І так, я на цьому наполягаю! Нитка зв’язку привела мене саме сюди. І обірвалася в ту мить, коли я зазирнув в очі Адріани. Значить, вона і є моя справжня пара! А те, що я відчув її так пізно, може, і пояснюється відсутністю магічного дару.

Поки батько обмірковував почуте і явно підшукував інші аргументи, вперед несподівано виступила Іділейн.

– Ваша високість, – м’яким та оксамитовим голосом, яким вона спілкувалася виключно з чоловіками, заговорила вона, – навіщо вам така неповноцінна пара? Від неї, наскільки я розумію, не буде жодної користі. Та й, цілком можливо, що нитка зв’язку все-таки помилилася. І ви шукали не Адріану, а її родичку з магічним даром.

Принц Найтран вислухав її промову з глузливо вигнутими бровами. Потім іронічно запитав:

– Натякаєте, що ви і є та сама родичка?

– Іділейн, що ти верзеш?! – видихнула мама, марно намагаючись закликати до розсудливості мою сестру.