Глава 1.3

Не знаю, що драконячий ватажок сказав би чи зробив наступної миті. Але мій батько, нарешті, згадав про свою роль господаря цих земель і виступив уперед, мимоволі загороджуючи мене від поглядів чужинців.

– Вельмишановні дракони, я вітаю вас у моїх володіннях! Я граф Фредерік Сігрель. А це моя родина і наші гості. Я не знаю, чим ми завдячуємо вашому візитові. Але для нас буде великою честю, якщо ви станете гостями на весіллі моєї старшої доньки.

Під час промови мого батька білявий дивився на нього, наче на надокучливу комаху. Так, наче до останнього сумнівався, чи не простіше буде її просто прихлопнути, щоб не заважала. Але таки вислухав до кінця, після чого скривився і неохоче представився у відповідь:

– Я Найтран Аркрес, принц драконів. А це загін моєї охорони.

Його слова викликали бурхливу реакцію серед гостей. Тут і звичайних драконів далеко не кожному доводилося бачити у своєму житті! А настільки високого рангу і поготів!

Це ж треба! До нас завітав син драконячого імператора! Що він взагалі забув у нашому захолусті?

Я побачила, як очі Іділейн загорілися ще більшим захватом. Вона так витріщилася на білявого, наче намагалася пропалити в ньому дірку, аби тільки він поглянув на неї у відповідь.

Тут сестра прийняла якомога спокусливішу позу і повела плечиком, змушуючи локон свого темного, ретельно завитого волосся впасти на груди і тим самим привернути до них увагу. Найтран на мить затримав на ній погляд, але одразу ж відвів його, чим викликав у Іділейн розчароване зітхання.

Бачачи, що принц драконів не поспішає продовжувати розмову, батько кашлянув:

– То ви приймаєте мою пропозицію, ваша високість? Чи я можу допомогти вам чимось іще? Ви тут проїздом у справах?

Однак принц Найтран не поспішав відповідати, що його до нас привело. Він ніби розмірковував над чимось. Потім все ж таки промовив:

– Так, я тут у надзвичайно важливій справі. Збираюся забрати дещо, що належить мені.

Батько перезирнувся з бароном Тулерном, схоже, не знаючи, що й думати. Втім, як і решта з нас.

– Про що ви, ваша високість? Боюся, я не розумію… – нерішуче почав граф Сігрель.

Білявому задаваці, вочевидь, набридла розмова, і він рішуче покрокував уперед.

Гості спішили забратися з його шляху, аби тільки не опинитися поруч і якось не завадити. Не зрушили з місця тільки мій батько з бароном Тулерном, а разом з ними і ми з Робертом і жерцем. Хоча останній вдавав, що його тут взагалі немає. Прикривши повіки, він бурмотів собі під ніс якісь молитви.

Роберт хмурився і недобре дивився на драконів, які примудрилися зіпсувати найкращий день у нашому з ним житті.

Коли батько і барон розступилися під вимогливим поглядом принца, мій наречений виступив вперед, затуляючи мене своєю широкою спиною.

Потішило, що Роберт майже не поступався драконам за статурою. А їхнього принца за шириною плечей навіть трохи перевершував. Хоча, звичайно, це нічого не означало. Дракони фізично сильніші за звичайних людей. А тим більше їхні воїни. Цілком можливо, що принц також багато тренувався. Його постава нічим не поступалася поставі охоронців. Судячи з оцінювально-настороженого погляду Роберта, він це також помітив.

– Геть з дороги! – роздратовано кинув принц, дивлячись на мого нареченого.

А у мене навіть долоні спітніли від хвилювання. Стало настільки лячно за Роберта, що тіло почало тремтіти.

– Що вам потрібно, принце? – процідив мій наречений, навіть не думаючи його слухатися.

Я побачила, як зблідло обличчя його матері, яка з тривогою дивилася на сина.

– Як я вже сказав: я прийшов забрати те, що належить мені, – так само владно відповів дракон.

– Поясніть, що ви маєте на увазі! – зажадав Роберт.

Гості стривожено зашепотілися. Всі чудово розуміли, наскільки зараз ризикує молодий барон, виявляючи відкриту непокору перед сином імператора. Той міг просто вбити його за неповагу, причому не понісши жодного покарання за це.

Не витримавши, я сама вискочила з-за спини Роберта і, намагаючись не показувати страху, встала поруч і гордо розправила плечі.

– Ви вирішили зірвати наше весілля, ваша високість? – мій голос у тій тиші, що раптом настала, пролунав особливо гучно.

Обличчя Найтрана змінило вираз. На ньому знову з’явилася хижа посмішка, а брови злегка піднялися.

– Я змушений вас засмутити, леді. Ніякого весілля не буде. Я вас забираю!

Гості вражено загомоніли від настільки несподіваної відповіді. Роберт же гнівно вигукнув:

– За яким правом?! Навіть дракони не можуть порушувати закони, які самі ж і затвердили! Ця дівчина – моя наречена! Наші родини схвалили наш шлюб. Усі ці люди – свідки того, що все відбувається за взаємною згодою. Тому я повторюю запитання: за яким правом ви втручаєтеся?

– За правом парного зв’язку, – пролунав холодний і впевнений голос драконячого принца.

Натовп знову вибухнув вигуками. Настільки усі присутні були приголомшені почутим.

Я ж відчула, що мене кидає то в жар, то в холод. Серце калатало як скажене, ноги підкошувалися, а у вухах стояв надривний гул.