РОЗДІЛ 2

РОЗДІЛ 2

Зрозуміти загальне збентеження було неважко. Можна на пальцях перерахувати випадки, коли дракони залишали свої гори і відвідували землі звичайних королівств. Вони з давніх часів були нашими володарями, але свою волю поширювали через затверджених ними правителів-людей.

Імперія Аркрес, на чолі якої стояли дракони, охоплювала вісім підлеглих королівств. Зокрема й наше – Сагран. Причому серед колись підкорених народів були не тільки люди, а й інші раси: ельфи, гноми, перевертні, уруккаї та наяди. Кажуть, що колись їх було ще більше. Але дракони винищили решту за небажання підкорятися.

Тепер мало хто наважувався хоча б слово сказати проти них. Звичайно, в минулому траплялися повстання і бунти. І ось тоді крилаті загони, немов каральна рука, рушали проти непокірних. Вони заливали вогнем осередки заколотів і спалювали всіх непокірних. А домігшись капітуляції, відлітали до своїх гір. Тож поява драконів, крім зрозумілого захвату, викликала і тривожні думки.

– Що відбувається?! Чому вони тут?! – почула схвильований вигук батька.

Я поглянула на нього. Граф Фредерік Сігрель зазвичай чудово володів собою і був стриманим. Але зараз він здавався не схожим на самого себе.

Породисте, аристократичне обличчя спотворене від хвилювання. Батько раз у раз нервово поправляв своє темне волосся, в якому, попри вік, майже не було сивини. Мама поруч з ним взагалі тремтіла, наче перелякана олениця. Хапалася за руку батька і ніби бажала опинитися зараз де завгодно, аби тільки подалі від страшних літаючих ящерів. Втім, майже така сама реакція спостерігалася в усіх старших за віком.

Тільки молодше покоління із захопленням дивилося на тих, про кого до того лише чуло або читало в книгах. Серед них і Іділейн з Альбертом. Та й я, чого приховувати, чомусь не вірила в те, що дракони ні з того ні з сього спрямують на нас свій гнів. Адже ми нічого поганого їм не зробили. Тож карати нас немає за що.

Але легке хвилювання і цікавість мене таки охопили. Особливо коли замість того, щоб пролетіти повз наш замок, дракони почали знижуватися.

Ось тут серед гостей почалася справжня паніка. Вони підхопилися з лавок і заметушилися по лузі, не знаючи, що робити: чи то тікати, чи то падати на коліна. Барон Бернард Тулерн – батько мого нареченого – першим опанував себе і спробував всіх заспокоїти:

– А ну припиніть! Не соромтеся перед поважними гостями! Я впевнений, що все зараз проясниться, і нічого поганого не станеться. Якби дракони бажали нас знищити, то не стали б спускатися. А вони саме це і збираються зробити! Хіба ви не бачите?!

Його слова подіяли. Гості почали заспокоюватися. Але знову сідати ніхто не захотів. Люди скупчилися ближче до арки і жерця, ніби ті якимось чином могли їх захистити. Втім, в їхніх діях був певний сенс. Все ж таки саме дракони запровадили серед підкорених народів культ Крилатого бога Артіса і його дружини милосердної Файгри. Арка символізувала єдність великого подружжя. Саме тому шлюбні обряди проводилися під нею. Не стануть же дракони паплюжити власну святиню без вагомої причини! А ось якщо хтось виявить до них те, що вважатимуть неповагою, хто знає...

Від присутніх відчувалася така напруга, що її можна було майже відчути на дотик.

А тим часом дракони опустилися на землю неподалік від нас і прийняли людську подобу. Втім, людьми їх можна було назвати лише умовно. Було відразу видно, що вони не такі, як ми. Занадто ідеальні тіла і незвичайна яскрава зовнішність. А луска на скронях взагалі не лишала в цьому сумнівів.

Усі збуджено перешіптувалися, роздивляючись драконів. А ті вже прямували до нас. Впевнено і невблаганно. Так, наче все навколо, разом із нами, належало саме їм.

Мій погляд мимоволі прикував до себе той, хто йшов попереду.

Високий чоловік з добре розвиненим, атлетичним тілом, одягнений у чорний костюм незвичайного крою, розшитий золотими нитками. Довгий приталений камзол з високим коміром-стійкою, обтислі штани і високі чоботи з м’якої шкіри. Талію перехоплював шкіряний пояс, на якому висіли піхви з мечем і розписний гаманець.

Волосся дракона було білосніжним – таке буває хіба що в альбіносів. Але у них очі зазвичай червоні, а у цього чоловіка вони виявилися насичено бірюзовими. Неймовірно яскравими і виразними. Такого ж кольору, як луска на скронях, що виглядало взагалі приголомшливо. Легка неправильність рис: мужнє квадратне підборіддя, прямий ніс з невеликою горбинкою і чуттєві губи анітрохи не псували його обличчя. Навпаки, якби його врода була бездоганно-правильною й майже жіночною, особисто мене це відштовхувало б. Втім, гордовито підібгані губи і презирливий погляд, яким білявий красунчик обводив усіх присутніх, мимоволі викликали неприязнь.

Дракон оглядав всіх так пильно, наче шукав серед нас когось або щось. І я навіть гадки не мала, що цей зарозумілий тип тут намагається знайти.

Інші дракони, які йшли за ним, були одягнені в шкіряні обладунки і не виглядали настільки ефектно. Але теж мали доволі колоритний вигляд. У деяких волосся, очі і навіть шкіра були незвичайних відтінків. Судячи з виправки і холодних, чіпких поглядів – це були воїни, що охороняли білявого.

Особливо привертав до себе увагу жовтоокий з зеленим волоссям. Він свердлив усіх гостей таким поглядом, наче у кожному підозрював приховану загрозу і був готовий негайно на неї відреагувати.