Глава 1.1

ГЛАВА 1

Я дивилася в обличчя свого майбутнього чоловіка і щасливо посміхалася. Хоч і розуміла, що леді не личить так відкрито проявляти емоції.

Начхати! Адже сьогодні найщасливіший день мого життя! Я виходжу заміж за найчудовішого чоловіка у світі. За того, кого вибрала сама. Того, хто теж мене кохає. А таке вкрай рідко трапляється в сім’ях аристократів!

Ну то й що, що він син звичайного барона, а я дочка графа? Для мене це не має жодного значення. Та й багато хто взагалі вважає мене неповноцінною через відсутність магічного дару.

Моя молодша сестра Іділейн не раз стверджувала, що я так і залишуся старою дівою до кінця життя. А от до неї – красуні, розумниці та ще й магічно обдарованої дівчини – після закінчення Академії вишикується ціла черга охочих взяти за дружину. Цієї осені вона збирається туди вступати, чим дуже пишається. Цілителі потрібні в будь-якому роді. Це один із найважливіших напрямів магії, як-не-як.

Іділейн з нашим чотирнадцятирічним братом Альбертом, у якого, як і в батька, пробудився дар магії Землі, прямо в очі називали мене непотрібом і соромом для усієї сім’ї. За старшу сестру навіть не сприймали.

Втім, різниця у віці між мною та Іділейн лише два роки. Мені – двадцять, їй – вісімнадцять. А Іділейн з дитинства була примхливою і капризною дівчинкою. Батьки, радіючи, що друга донька народилася з магічним даром, сильно її розпестили. До мене ж ставилися досить прохолодно.

Показувати людям неповноцінну дитину теж зайвий раз не бажали. У той час як сестра і брат постійно їздили в гості до сусідів і заводили корисні знайомства, я майже не залишала замок Сігрель. Єдині розваги, що мені залишалися – книги, мій маленький сад, де я вирощувала рідкісні види рослин, і заняття зіллярством.

Моє знайомство з Робертом – сином барона Тулерна якраз і відбулося завдяки моєму захопленню. Я поїхала  до міста забрати замовлення – насіння особливих лікарських рослин. Там і зустріла Роберта. Коли я йшла до крамниці, він проїжджав повз верхи.

Не знаю, чим я його тоді зацікавила, але Роберт зупинився і розпочав розмову. Слово по слову, і ось ми вже сиділи в харчевні неподалік і спілкувалися так легко, наче знайомі все життя.

Глянувши на Роберта, не скажеш, що він може бути таким начитаним і цікавим співрозмовником. Більше схожий на воїна з легенд. Високий, з міцною статурою,  мужнім вольовим обличчям і відкритим поглядом зелених очей. Густе й неслухняне руде волосся надавало йому ще брутальнішого вигляду.

Як я пізніше дізналася, Роберт чудово вправлявся мечем і був сильним вогняним магом. До того ж мав чіпкий розум і був надзвичайно допитливим. Загалом, чим більше я дізнавалася про нього, тим більше він мені подобався. І, судячи з його поводження зі мною, я йому також.

Після тієї нашої зустрічі він став часто відвідувати мене в замку. Іділейн, якій Роберт теж сподобався, прямо скаженіла з цього приводу. Не раз намагалася привернути його увагу. Але Роберт сприймав її лише як мою молодшу сестру.

Він без жодних зусиль знайшов спільну мову з моїми батьками і братом. Останній навіть почав дивитися на мене з більшою повагою через те, що я зуміла зацікавити такого чоловіка, як барон Тулерн.

Мама раділа, що і старша дочка не залишиться невлаштованою. Роберт, хоч і нижчий за нас за статусом, є єдиним сином і спадкоємцем барона. Це найкраще, на що я могла розраховувати через свою необдарованість. Нащадки більш впливових і знатних сімей воліють укладати шлюби з дівчатами з магічним даром.

Чесно кажучи, я вже й сама не вірила, що вийду заміж. Але, на щастя, помилялася. До того ж наречений у мене виявився ідеальний в усьому!

Його батьки теж не стали опиратися бажанню сина. Барон Бернард, хоч, мабуть, і не був у захваті від його вибору, не став чинити перешкод. У спілкуванні зі мною він також не виявляв жодної неповаги чи презирства. Як і мати Роберта – баронеса Леда. Чудова, добра і приємна жінка.

Слухаючи слова жерця, який проводив шлюбну церемонію, я уявляла наше майбутнє життя з Робертом. Як ми з ним будемо жити душа в душу в замку його батьків. Впевнена, свекор та свекруха стануть для мене справжньою сім’єю. Навіть кращою, ніж рідна! А потім у мене з’являться діти. Хочу не менше трьох. Двох хлопчиків і дівчинку!

Роберт тепло мені всміхнувся. У його зелених очах світилися ніжність і та сама радість, що охоплювала зараз і мене.

Поки я так мріяла, широко посміхаючись і майже не чуючи, про що говорить жрець, почувся якийсь шум з боку гостей.

Виринувши зі своїх думок, я озирнулася.

Церемонія проходила на відкритому повітрі. На мальовничому лузі неподалік від замку Сігрель встановили арку Крилатого бога, а перед нею – лавки для гостей.

Останніх було чимало. На весілля з’їхалися всі сусіди. У провінції з розвагами скрутно,  тож за кожну нагоду розважитися хапалися з неабияким запалом. Ми з Робертом і жрець стояли під аркою, як того вимагав обряд. Незабаром священнослужитель завершить виголошувати обрядові слова, ми складемо шлюбні обітниці і нас почнуть вітати. А потім буде розкішний бенкет, на який мої батьки не пошкодували коштів, щоб не осоромитися перед сусідами. Гості теж явно чекали нагоди добре попоїсти і повеселитися.

З усіх навколишніх незадоволеною виглядала тільки моя сестра. На шлюбну церемонію вона заявилася з таким обличчям, наче прийшла на похорон. Хоча це не заважало їй стріляти оченятами в бік привабливих хлопців. Втім, зараз Іділейн, як і решта гостей, задерла свою чорняву голівоньку догори.