Глава 16 Річард

Додому ми їхали в цілковитій тиші. Певно Джулі втомилася з тими відрами, тож сиділа бліда та мовчазна.

- Тобі погано? – торкаюся її долоні.

- Ні, - миттєво відповідає. – Все гаразд…

- У тебе втомлений вигляд, - говорю до неї. – Може…

- В мене щось розболілася голова, - втомлено говорить Джулі. – Я трохи відпочину, коли повернемося.

- Добре, кохана! – цілую її руку, яка здається мені млявою, ніби мотузка.

Джул йде до своєї кімнати, а я розшукую Моріса. Чоловік саме розбирає якісь папери на моєму столі.

- Кидай оце все, - говорю до нього. – Мені негайно потрібна твоя допомога.

- Я слухаю, Ваша Високосте! – відриває він очі від паперів. – Що сталося такого термінового?

- Я хочу освідчитися Джул, - відповідаю прямо. – Й мені потрібно організувати все оце.

- Його Величність знає про ваше рішення?

Моріс навіть з місця не зрушує, так і тримаючи папери в долонях.

- Це моє рішення, - говорю до нього. – Я поговорю з батьком. Але впевнений, що він не буде проти. То ти збираєшся мені допомагати? Чи так і будеш втикатися в папери?  

- Тут купа паперів, які потребують вашого підпису, - вказує він на стос перед собою.

- Перегляну їх після освідчення, - махаю на все рукою. – Я вже підписуватиму їх в новому статусі.

На обличчі Моріса з'являється посмішка.

- Ну так, - хмикає під ніс. – Підписуватиме його вже в статусі нареченого.

Ми обговорюємо місце, де я збираюся їй освідчитися. А потім я прямую до кабінету батька. Поки йду коридором, прагну підібрати фрази, які допоможуть мені отримати його згоду. Розкладаю в голові всі за та проти. Шукаю контраргументи на його відмову.

Татко сидить за столом в сорочці з в’язаним светром на плечах. А над ним навис один з радників. Вони щось жваво обговорюють. Навіть дискутують з цього приводу.

- Річарде? – брови батька підіймаються догори.

Обличчя відразу стає світлішим. Зморшки, які віялом згуртувалися навколо очей розгладжуються. А темні та пронизливі очі стають якимись лагідними.

- Нам потрібно поговорити, - говорю спокійно.

- Без проблем, - відповідає Його Величність. – Що сталося? Це стосовно притулку? Мені вже доповіли…

- Ні, - хитаю головою. – Стосовно притулку все залагодили. Гроші знайшли і роботи ведуться. Завтра поїду й проконтролюю роботу служб. Це особисте. І я б волів поговорити наодинці.

Батько кілька секунд уважно вдивляється в моє обличчя. А потім повертає голову до помічника.

- Залиште нас!

- Так, Ваша Величносте! – схиляє голову чоловік, притримуючи рукою окуляри.

- Присядь! – вказує король мені рукою на місце за столом.

Вмощуюся на стілець і складаю руки перед собою, очікуючи поки за його радником зачиняться двері.

- За законом я маю до тридцяти років взяти шлюб, - починаю підготовлений виступ.

- І?

- Я хочу освідчитися Джулі, - випалюю на одному подиху. – Вона має повне право знаходитися тут не в якості гості, а як моя наречена.

- Річарде, - батько втомлено підводиться зі свого місця й переходить поближче до мене. Сідає переді мною, обпершись ліктями в кришку столу, - не поспішай так. Ще є час. Не все так швидко.

- Але це смішно, тату! – фиркаю голосно. – Ти ж бачиш, що журналісти нападають на неї через оце моє очікування. Ти ж бачиш, що вони говорять на неї огидні слова, щоб викликати емоції та сльози. Вона не заслуговує такого ставлення. І якщо статус нареченої кронпринца її захистить – я готовий до цього кроку.

- Я бачу, - хитає головою татко. – Та справа не в її захисті. Справа у вас. Ви обоє не знаєте, що таке жити разом. Чи ти думаєш, що у нас з твоєю матір'ю все відразу було ось так?

- Ви ж знайшли точки дотику? – знизую плечима. – І ми це зробимо.

- Давай так, - татко нахиляється до мене ближче. – Я дарую тобі Веніціанські угіддя разом з палацом. Ви поживете там. Спробуєте. Я навіть на таке згоден, Річарде, заради твого блага.

Усміхаюся, хитаючи головою.

- Це зможе вберегти її від нападів журналістів? – запитую чесно. – Це дозволить їй отримати захист королівської родини?

- Річарде, ти ніби мале дитя, - фиркає батько, відкинувшись на спинку стільця. – Захотів зірку на дні океану. І тупочеш ногами, щоб отримати бажане. Чи ти думаєш, що журналісти залишать її в спокої через те, що вона стане нареченою кронпринца? Поки вона в статусі гості, її особисте життя нікого не цікавить. А лише вона перейде в статус нареченої, як назовні випливуть всі брудні подробиці її інтимного життя.

- Які брудні подробиці? – фиркаю невдоволено. – Вона – порядна дівчина з поважної родини.   

- Річарде, чи мені тобі розповідати, як одне фото з конкурсу мокрих майок може спаплюжити кристально чисту репутацію навіть такої порядної дівчини, - фиркає у відповідь татко. – А її друзі за гроші нададуть журналістам фото з їх особистого фотоархіву. Подивися, що робиться в світі. Коли навіть рідні королівських осіб вивалюють назовні всі подробиці особистого життя. І це не говорячи вже про друзів чи ворогів.

- Тату, я хочу освідчитися, - зітхаю й видихаю на одному подиху. – Я готовий до цього. Це вперше в житті, коли я впевнений у своєму рішенні.

І саме в цей час відчиняються двері й до кабінету татка впливає Її Величність. На ній світла сорочка з рукавом три-четверті та світлі брюки. Її зібране в високу зачіску волосся додає образу елегантності та неперевершеності.

- Що це тут за бурхливі обговорення? – запитує вона, проходячи в кімнату. І миттєво за нею слідом йде шлейф її парфумів.

- Річард мріє освідчитися Джулі, щоб захистити її від нападів журналістів, - відповідає Його Величність. – Приєднуйся! Цікаво було б послухати й твою думку.

Соваюся на стільці, оскільки знаю думку матері.

Та матір плавно проходить повз татка й сідає біля мене. Бере мою долоню в свої руки й віддано дивиться в очі.

- Як швидко летить час, - замріяно говорить вона. – Ще ніби вчора ти бігав коридорами цього палацу, звалюючи витвори мистецтва, які коштували на аукціонах шалені гроші, а сьогодні хочеш освідчитися дівчині.