Глава 10 Річард

Коли Джулі з'являється в столовій, ми з татком миттєво підводимося. Вона сьогодні в кюлотах білого кольору, блакитній сорочці, рукава якої закочені до ліктів. А на плечі накинутий в’язаний светр. Волосся зібране в невисокий хвіст на затилку, ніби створений прядками її волосся, що додає її образу легкості та невимушеності.  

- Доброго ранку, Ваша Величносте! – вона доволі професійно робить кніксен. – Ваша Високосте!

Це вже до мене. Її очі сяють. І це не може не викликати захоплення. Від її образу важко відвести погляд. Вона стає іншою. Якоюсь стильною красунею.  

А до кімнати заходить матір. За її спиною Габрієла.

Я бачу, як мама, ніби шуліка, пильним поглядом оглядає Джул.

- Ти просто чарівна сьогодні, - шепочу їй, коли ми сідаємо за стіл.

- Дякую! – усміхається вона. – Це все Габрієла…

- Що Габрієла? – переводжу погляд на сестру, яка підморгує мені через стіл.

- Допомогла мені з вибором нарядів, - зізнається Джулі. – Пояснила, що носити на які заходи. Зараз мені розкладають речі так, як то потрібно мені.

- Невже? – усміхаюся. – Ти віддала перший наказ?

- Чому наказ? – ніяковіє Джул. – Просто поросила перевішати речі для ланчу в одну сторону, а вечірні сукні до іншої.

- Джулі, як Вам у нас? – раптом запитує король.

Нам саме ставлять на стіл сніданок.

- Дякую! – усміхається вона. – Мені ще багато чому вчитися, але загалом я вдячна кожному за підтримку та допомогу.

- Ми ж Її Величністю королевою Олександрою хотіли б зробити тобі невеликий подарунок, - говорить король, кивнувши одному з лакеїв.

І той в цю ж хвилину ставить перед Джулі червону оксамитову коробочку. Ложечка, якою вона смакувала яйця в пашотниці, зависає в повітрі. Вона голосно зглитує й переводить погляд на мене. На вилицях з'являється рум’янець.

- Я…

Джулі бракне слів. Вона тремтячими руками кладе ложечку й стискає долоні в кулаки. А потім обережно торкається оксамиту. Відкриває коробочку й завмирає на кілька секунд.

На м’якому оксамиті лежать сережки. Кожен предмет розкоші виготовлений з переробленої латуні та має чотири ниточки, на кінцях прикріплені крапельки з дорогоцінним камінням. Ниточки з дорогоцінним камінням тримає єдиний предмет в стилі старовинної монети.

Від несподіванки переводжу погляд то на татка, то на матір.

Його величність лише посміхається мені, а мама зніяковіло відводить погляд.

- Я не можу прийняти такий подарунок, - раптом видає Джул.

- Тобто? – озираюся на неї.

- Це дуже дорогі прикраси, - говорить вона. – І… я… не можу.

Вона закриває коробочку й знизує плечима.

- Я безмежно вдячна Вам за увагу до моєї персони, але…

- Ви відмовляєтеся від прикрас відомого французького бренду? – зацікавлено підіймає брови матір.

- Я ніколи не мала таких дорогих прикрас, - Джулі озирається на лакея, який поклав перед нею оксамитову коробочку. – Приберіть, будь ласка!

Лакей не рухається з місця, лише оторопіло поглядає на татка.

- Але тепер ви в нашій родині, Джулі, - промовляє спокійно Його Величність, подаючи знак лакею не рухатися. – І за Вами прискіпливо будуть спостерігати журналісти. Кожен Ваш вихід на люди буде обговорюватися в пресі. Якщо бажаєте залишитися з Річардом та зробити приємне нам з Олександрою, то приймете подарунок. До того ж ми зробили замовлення ще на кілька прикрас. Ви маєте стати іконою стилю для підданих.

- В мене це не вийде, - говорить Джулі щиро.

Торкаюся її долоні під столом. Наші пальці миттєво сплітаються. Хочу її заспокоїти та підтримати. І поки підбираю слова, мене випереджує Габрієла.

- Бо ти не пробувала, - видає вона.

- Справді, кохана, - стискаю її долоню. – Всі помиляються. Це не так страшно. Головне, що ти бажаєш влитися в нашу родину. І робиш все, щоб сподобатися народу Данії.

- Гаразд, - зніяковіло говорить Джулі. – Насправді, я дуже вдячна за подарунок. І мені приємно ваша увага до мене.

- Це дуже добре, що ви розумієте, що дорогоцінні подарунки приймати не можна, - подає голос мама, намащуючи тости. – Всі подарунки, які присилатимуть відомі бренди чи високо посадовці, маємо повертати назад.  

- Ну хоча б з цим в мене проблем не буде, - розсміялася Джулі.

- Це точно! – хмикнула Габі, запиваючи сніданок апельсиновим соком.

Після сніданку, взявшись за руки, прямуємо алеєю саду.

- Твої батьки сьогодні здивували мене, - говорить Джул. – Не очікувала від них такого подарунку. Ти щось знав про це?

- Ні, - хитаю головою. – Хоча ти здивувала їх не менше.

- Чим? – озирається вона на мене, вдихаючи аромат квітучого саду.

- Тим, що відмовилася від подарунку, - зізнаюся чесно. – Загалом у нас не прийнято відмовлятися від подарунків короля а королеви.

- То я перша, хто порушив цю традицію? – хмикає вона.

Притягую її в свої обійми. Й торкаюся її вуст.

- Ей! – сміється вона. – Ви дуже хитрий, ваша Високосте!

- Невже? – підіймаю брови, тримаючи її за тонкий стан. – І в чому ж проявляється моя хитрість?

- Мені ще збиратися до церкви, а Ви…

- А що я? – тепер я вже насміхаюся з неї.

- Ви спеціально спокушаєте мене, - видає вона.

- Невже? – хитаю головою. – Прямо спеціально спокушаю, щоб ви запізнилися?

- Ага, - обіймає вона мене за плечі. – І збуджуєте неймовірно…

- Навіть так?

- Кх… кх… - чуємо за спиною. – Міс Харпінтер, прибув перукар.

Ми миттєво прибираємо руки один від одного. І посміхаючись, озираємося на молоду фрейліну, яка стоїть червона, як рак.

- Тобі час, - схиляє голову набік, розглядаючи її очі шоколадного кольору. – І я не проти зустрітися пізно увечері…

- Тоді до вечора! – кидає вона й зникає.

А я усміхаюся, йдучи доріжкою вглиб саду.

- Ваша Високосте! – мене наздоганяє Моріс.

- Та ви що зговорилися всі? – фиркаю на нього. – Ти теж підглядав за нами з Джул?