Глава 8 Річард

Перший вихід Джулі провів фурор. Я бачив очі батька й матері. Вони постійно поглядали на неї, обдумуючи щось своє, відоме лише їм. А Джул підходила до гостей. Віталася. Й без жодного тремтіння чи запинки заводила розмову з гостями. Й кожен був щасливий, що саме до нього вона підійшла. Кожен з них підходив до мене, щоб висловити своє захоплення.

Їдучи до палацу, де мала пройти вечеря з прем’єр-міністром, наші пальці сплелися в замок. Вона нарешті видихнула.

- Ти трималася дуже гарно, - прошепотів я до неї. – Вразила всіх наповал. Особливо моїх батьків.

Джулі кинула на мене щасливий погляд.

- Всю ніч переглядала ті картини та вчила їх назви, - хмикнула вона. – Під ранок заснула. І вони мені снилися.

- Справді? – одна моя брова підлітає доверху. – А я подумав, що ти про все це справді знала.

- Річарде, десь я імпровізувала, - сміється вона, міцно стискаючи долоню. – Десь просто мовчала, лише піддакуючи, а відвідувачі самі розповідали про свої вподобання та пристрасть до творів.  

- Ти неймовірна! – промовляю, торкаючись вустами її руки. – І одягнена сьогодні дуже стильно. Навіть моя мама відзначила оригінальність твого луку.

- Ну… мені потрібно витерпіти ще вечерю з купою представників палати Лордів, - зітхає вона. – І тоді можна прийняти душ і розслабитися. Я ще сьогодні обіцяла по відеозв’язку поговорити з Брітні та Джеком.

- Вечеря буде не довгою, - заспокоюю її. – Кілька годин. Тобі не обов’язково вести задушевну бесіду. Ти можеш сказати кілька слів для годиться. За вечерею загалом розмовляють міністри. Тож ти зможеш спокійно насолоджуватися їжею.

- Я трохи вчила німецьку, - говорить вона. – Й щось загалом розумію. Та шкільну програму не зрівняти з розмовами носіїв мови.

- Я завтра запитаю твою помічницю, чому ти до цього часу не отримуєш уроків датської, - говорю до неї. – Тобі ця мова знадобиться. Ти маєш промовляти обіцянку датською перед палатою Лордів.

- Це ти про що? – її очі злякано округлюються. І навіть в напівтемряві її обличчя блідне. – Коли я маю читати якусь обіцянку датською?

- На весіллі, - усміхаюся до неї.

- На… чому? – вона просто кліпає великими віями, здивовано розтуливши вуста. – На весіллі? На чиєму весіллі?

- Джул, - закочую очі, – на нашому весіллі. Ти зобов’язана будеш промовити слова обіцянки датською, щоб Лорди зрозуміли, що ти поважаєш традиції цієї країни й готова працювати на її процвітання та добробут.

- Ти збираєшся…

- Так, - киваю головою. – Я збираюся освідчитися. Все, як і має бути. Просто тут я маю притримуватися певних правил і традицій. Тож не можу робити пропозицію руки і серця так, як і звичайні люди. Та я не хочу, щоб ти думала, ніби ти погостюєш в мене й тебе посадять на літак та відправлять додому.

Ми дивимося один одному у вічі й посміхаємося.

- Не думаю, що твої батьки погодяться на це, - хитає вона головою.

- В них немає вибору, - відповідаю стримано. Мені хочеться розповісти їй все. Заспокоїти. – До свого тридцятиріччя я маю взяти шлюб. Це прописано в Конституції Данії. І якщо не звернути на цей факт уваги, то коли прийде час мені обійняти посаду короля, палата Лордів зможе використати цей факт. І вони скористаються ним для того, щоб посадити на це місце наступного зі списку. 

- І хто наступний? – запитує вона тихо, оглянувши постать водія, який дивився лише на дорогу.

- Роджер, - говорю спокійно. – Мій кузен. Ти з ним ще не знайома.

- А Габрієла? Вона ж твоя сестра…

- Жінка не має право зайняти цю посаду за Конституцією Данії…

- А чому палата Лордів хоче посадити в крісло короля саме Роджера? – запитує зацікавлено. – Чим їм не подобаєшся ти?

- Роджер безхарактерний, - відповідаю чесно. – І фактично тоді країною керуватиме палата Лордів.  

І довести свою правоту довелося вже за вечерею. Ми спокійно сиділи за столом, смакуючи вишукані страви, коли Лорд Грехемесон зазначив:

- Є інформацію, що можливо скоро буде страйк.

- Що Ви маєте на увазі, Лорде? – запитав батько, піднявши очі на одного з палати.

- Хлібороби та землевласники хочуть підвищення допомоги від держави та дозволу для підняття цін на сільськогосподарські продукти, - пояснює чоловік, жестикулюючи виделкою. – Зі мною мав розмову представник профспілки.     

- Чого їм іще потрібно? – подав голос Лорд Шемковен. – Хіба ми мало їм допомагаємо? І так ставки на сільськогосподарські кредити в цьому році зробили мінімальними. Так вони тепер почали вимагати більшого…

- Якщо я правильно зрозуміла суть розмови, - подала голос Джулі, - то що поганого в тому, щоб попросити допомоги в держави? Загалом держава має піклуватися про людей, які платять величезні податки в скарбницю. Хіба ні? І у неврожайний рік вони мають право розраховувати на якусь компенсацію.

Всі ніби по команді повернули голову в її сторону. Я миттєво перевів погляд на матір, яка лише закотила очі й важко зітхнула. Зате очі батька засвітилися цікавістю. Він оглянув Джулі, а потім перевів погляд на Лорда Грехемесона, даючи йому можливість відповісти.

- Міс Харпінтер, - прокашлявся Лорд. – Мені дуже приємно, що ви розумієте німецьку. І я надзвичайно щасливий, що вчите одну з мов, якою говорять в Данії. Та політика й управління, то трохи інше. Щоб робити такі висновки, маєте знати закони. Не все так просто. По-перше, в бюджеті цього року не заплановано підвищення допомоги хліборобам. А по-друге, щоб дати дозвіл на підняття допомоги – потрібно пройти певну процедуру. Цей дозвіл для початку має схвалити палата Лордів. Підписати Його Величність. Закласти гроші до бюджету…

- Хм… Можливо, я й не орієнтуюся у всіх законах Данії, - промовила Джул. – Та для уникнення страйку, можна ж пояснити хліборобам, що підвищення можливе лише з наступного року.

- А якщо палата Лордів або Його величність не підпишуть цей документ? – зацікавлено підіймає брови Лорд Шемковен. – Пропонуєте брехати?