Глава 4 Річард

Дарую матері посмішку, схвильовано оглядаючи бліде обличчя Джулі. Уявляю, що мама вже могла їй наговорити. Щоб бути тут довелося відмінити кілька своїх зустрічей та перекроїти графік роботи. Моріс зрозуміло був не у захваті. І добрячі пів години доводив мені, що зустріч з працівниками благодійного фонду куди важливіша за захист моєї коханої. Та як я зможу працювати, якщо знатиму, що десь там, де я виріс, мої власні батьки роблять все, щоб змусити її покинути мене і повернутися додому.

Наполегливим я бути вмію. Навіть місцями нахабним. Та як говорять, що нахабність – друге щастя. От і я маю захистити Джулі. Зробити все, щоб полегшити її життя тут.

- Джулі вчиться на ландшафтного дизайнера, - говорю спокійно, беручи чашку чаю, яку переді мною щойно поставив лакей.

- Невже? – матір трохи здивовано підіймає брови. – А я саме планую змінити щось в Королівському парку. І буду дуже вдячна, якщо Джулі приєднається. Свіжі ідеї, новий погляд, саме те, що зараз нам потрібне.

- З величезним задоволенням, - обличчя дівчини починає сяяти.

І мені ніби гора з плечей падає.

-У неї два брата, - продовжую спокійно. – Один працює в поліції. А інший має авто майстерню по ремонту машин.

Брови мами миттєво метнулися вгору. Я навіть знаю, що зараз вона скаже. Що преса тепер виверне назовні всі її скелети. Пройдеться по всіх, починаючи від її бабусі і закінчуючи її колишнім. Від згадки про якого в мене рефлективно стискаються кулаки.

- Ви ж обоє розумієте, що преса буде безжальною до Джулі? – запитує раптом мама, ніби прочитавши мої думки.

- В якому сенсі «безжальною»? – запитує здивовано дівчина, відкушуючи шматок пирога.

Мама оглянула її так, ніби дівчина тримала змію. Джул не скористалася столовими приборами, а їла пиріг, тримаючи його в руці.

- Джулі, тепер вам доведеться продумувати кожен крок, - почала мама,– кожен жест. Ви навіть не уявляєте, як можна вивернути кожну допущену вами помилку. А помилки будуть. Тут можете навіть не сумніватися. Як би не старалися королівські секретарі, фрейліни чи радники – неможливо передбачити все.

- Я це розумію, - промовила Джул, подивившись на свою руку з пирогом. Певно їй вдалося вловити сповнений презирства погляд матері. Вона кілька секунд дивилася то на руку з пирогом, то на столові прибори для цього. – Я готова вчитися. І я добре розумію, що не все так просто. У вас інше життя. Інші погляди. Інші традиції. І за рік-другий я зможу ознайомитися з оцим усім.

- Що плануєте робити з навчанням? – запитує матір хитро. – Якщо плануєте продовжити навчання, то доведеться повертатися в Штати.

- Я не збираюся покидати навчання, - раптом заявляє Джулі. – І хочу себе реалізувати як особистість…

- Ці слова мали справити на мене враження? – зацікавлено запитує королева, хитро поглядаючи на дівчину.  

- Мамо, - сичу роздратовано, оскільки не очікував, що Джулі планує повертатися в Штати. Це трохи вибило мене з колії. – Тут не варто відразу поспішати з висновками. Маємо все обдумати. Можна її перевести в якийсь наш університет на аналогічний факультет. Це ж для нас не проблема. Адже так?

- А чого ти вирішуєш за Джулі? – раптом повертає обличчя до мене матір, брякнувши чашкою по блюдцю занадто гучно. І я розумію, що їй уривається терпець. Дивно, але вона рідко втрачає самовладання. В будь-якій ситуації тримається гідно, високо піднявши голову. – Вона вправі сама прийняти виважене рішення та зробити вибір.

- Я не проти, - усміхається Джул. І мені, скажу чесно, навіть від серця відлягає. Кидаю на неї сповнений кохання погляд, помічаючи, як її щоки стають рожевими від задоволення. Мені дуже хочеться розповісти їй всю правду. Та я знаю, що це налякає її ще більше. І може спровокувати її від’їзд. А я зараз дивлюся на її щоки, вкриті полум’яним рум’янцем, на її блискучі очі, які світяться теплом та ніжністю, й відчуваю, що не бажаю нікого іншого на її місці. Не те, що не бажаю, навіть не уявляю.

- Ось як, - зарозуміло протягує королева. – Ну що ж! Тоді віддам розпорядження негайно зайнятися цим питанням.   

- Ми були б дуже вдячні! – говорить Джул, витираючи долоні. – Загалом, то мені залишився останній рік навчання. Там практика. Тож можна було б замість дипломної роботи представити мою роботу у вашому Королівському саду.

- Нехай юристи вивчать це питання і врегулюють, - говорить мама, граційно підвівшись з стільця. Миттєво підхоплююся за нею. Джулі теж підводиться, схиливши шанобливо голову. І мені стає якось приємно на душі. Вона впорається. Вона все опанує.

Коли постать матері зникає за деревами, я відпускаю лакея і спираюся на спинку стільця.

- Ми маємо обговорити ще багато питань, - говорю серйозно. – Ти справді плануєш залишитися зі мною?

Джулі оглядає мене здивованим поглядом. Кілька секунд мовчить.

- А якого біса я б сюди їхала? – фиркає згодом. – Якби тебе не кохала, то вже б давно втекла звідси.         

- Невже? – усміхаюся. – Прямо втекла? Від смачних пирогів і…

- Річарде, я трохи не згодна з оцими щоденними розпорядками, - говорить вона щиро. – Мені сказали, що навіть побачення з тобою я маю планувати. Ми тепер будемо бачитися лише тоді, коли в нас співпадуть вікна в розкладі?

- Ні, - усміхаюся. – Вечори наші. Ми будемо вечеряти разом. Прогулюватися садом. Дивитися фільми. Кохатися. Все, що забажаємо. Єдине, що нам можуть поставити в розклад – це якийсь пікнік на природі серед білого дня.

- Мені трохи це все незвично, але…

- Я думаю ти впораєшся, - подаю голос, спостерігаючи за її реакцією. І вона не змушує себе чекати. Дівчина відразу міняється в обличчі. Щоки знову покриваються рум’янцем. Усмішка миттєво з'являється на обличчі. А очі починають світитися якимось шаленим полум’ям. – А хочеш подивитися Королівський парк?

- Так, - киває Джулі. – Дуже!

- Тоді їдьмо! – хапаю її за руку й витягую із-за столу. – До речі, як там Джек? Єнс?