Розділ 53. Наречена

Підготовка до весільного рауту нагадувала не передсвяткову метушню, а підготовку дорогого експоната до відкриття головної виставки століття. У «Шпилі Кобри» оселилася ціла армія стилістів, генетичних дизайнерів та майстрів по металу. Жодного шиття, жодної «жіночої» суєти. Тільки розрахунок. Тільки створення бренду.

— Статична напруга занадто висока, — процідив крізь зуби майстер-ювелір, прикріплюючи до моїх махових пір’їн мікроскопічні затискачі з білого платиніуму.

Вони не ховали мої крила. Навпаки, Дерек наказав зробити їх центром композиції. Їх більше не зминали корсетом. Тепер їх перетворювали на Бренд. Кожну пір’їнку обробляли спеціальним складом, що змушував сірий пух мерехтіти антрацитовим металом під світлом ламп. Сукня була лише доповненням — тонка стрічка шовку, що трималася на стегнах, залишаючи спину абсолютно оголеною.

Мої крила стали Екзотикою. Їх виставляли напоказ, наче рідкісну зброю, інкрустуючи суглоби дрібними діамантами, що нагадували краплі отруйної роси.

— Це принизливо, — прошепотіла я, коли черговий стиліст почав розчісувати моє пір’я жорсткою золотою щіткою, вирівнюючи кожен вигин. — Я виглядаю як опудало в ювелірній крамниці.

Дерек, що спостерігав за процесом із тіні дверного отвору, повільно підійшов ближче. Він був у сорочці з розстебнутим коміром, розслаблений і небезпечний. Його пальці пройшлися по моєму оголеному плечу, спускаючись до розправленого крила.

— Ти виглядаєш як Символ, Альзо, — його голос вібрував прямо в моєму хребті. — Світ має бачити, що Кобра володіє Небом. Ти — живий доказ того, що ієрархія Ради змінилася. Ти — мій прапор.

І це було правдою. Страшною, липкою правдою. Але найжахливішим було не те, що зі мною робила Система. Найжахливішим було те, що частина мене насолоджувалася цим.

Я дивилася в дзеркало і бачила величну істоту. Я більше не була «дефектною Совушкою». Я була темною богинею, від одного помаху крил якої залежали котирування акцій на біржі. Приниження змішувалося з екстазом влади. Це був наркотик — відчувати на собі погляди, повні жаху, заздрості та жаги. Мені подобалося, як стилісти затамовували подих, коли я випадково розправляла крила на повну ширину. Мені подобалося бути дорогою. Бути небезпечною. Бути Його.

Вечір рауту був останньою можливістю відмовитися. Двері пентхауса були відчинені для гостей — еліти Рептилій та Ссавців. Я стояла на вершині сходів, і спалахи камер випалювали мені сітківку.

— Ти можеш піти, — прошепотів Дерек мені на вухо перед тим, як ми вийшли до залу. — Прямо зараз. Вийди крізь ці двері, зніми платину з крил і повернися в бруд «Зеро». Ти вільна.

Я глянула вниз, на море діамантів і хижих посмішок. Я бачила Варанів, які колись хотіли моєї «корекції», а тепер схиляли голови. Я відчула вагу дорогого металу на своєму пір’ї. Повітря пахло озоном і моєю перемогою.

Я не зробила ні кроку до виходу. Замість цього я щільніше притиснулася до плеча Кобри.

— Я не повернуся, — відповіла я, і в моєму голосі було стільки ж отрути, скільки і в його.

Я обрала свою Клітку. Бо в цій клітці я була королевою. Світло софітів вдарило мені в обличчя, і я розправила крила, накриваючи залу своєю сірою, дорогоцінною тінню. Наречена була готова до контракту.