Розділ 51. Прямий ефір

Система не просто дала збій — вона детонувала. Коли офіційний канал Дому Кобри випустив коротке пресреліз-відео, сервери муніципальної мережі «зависли» на три хвилини. Це був не просто медійний шум. Це був тектонічний зсув.

«Юридичний прецедент чи генетична аномалія? Дім Кобри оголошує про легітимний союз із Альзою Мейтленд».

Соцмережі «Зеро» та Центру вибухнули одночасно. Стрічки новин перетворилися на суцільний потік істерики.

«Це фейк? Пташка в ліжку Змії? Як Рада це пропустила?» 

«Вона Сова! Подивіться на її категорію! Це порушення Кодексу чистоти крові!» 

«Ні, ви не розумієте… це початок кінця. Якщо Кобри беруть Птахів, то завтра ми всі станемо рівними?»

За годину Альза стала головним фетишем міста. З’явилися тисячі фан-артів, де її крила перепліталися з лускою. Радикальні угруповання Птахів малювали її на прапорах як ікону. Ссавці в елітних районах вимагали негайної експертизи на «ментальне зараження» Дерека. Вона була скандалом, вона була політичним маніфестом, вона була збоченням, від якого неможливо було відвести очей.

Церемонія заручин відбулася в Центральному Храмі Генетичної Єдності. Це була територія Рептилій — холодна, велична будівля з чорного обсидіану, де кожен крок відбивався луною, що нагадувала шипіння.

Дерек стояв біля вівтаря в парадному мундирі, розшитому срібною лускою. Він не посміхався. Він виглядав як стародавнє божество, що приймає жертву, яка змінить хід історії.

Коли двері відчинилися, зал завмер. Сотні камер у прямому ефірі сфокусувалися на мені.

Я йшла по довгій доріжці, і моя сукня була викликом самій природі. Вона була пошита з найтоншого чорного павутиння, яке не приховувало нічого. Мої крила були повністю оголені. Жодного корсета. Жодного прикриття. Сіре пір’я, посічене шрамами, розправилося на повну ширину, зачіпаючи колони. Я не опускала голови. Я не була «бідною совушкою». Я була жінкою, яка прийшла забрати свою частину світу.

Це фото — де я стою на колінах перед Дереком, а мої крила огортають його темну фігуру, наче плащ — стало вірусним миттєво. «Смерть Порядку» — так його підписали в заголовках. На моїй шиї виблискувало кольє у формі змії, що кусає власний хвіст. Символ вічності. Символ того, що отрута тепер у моїй крові.

Дерек поклав руку на мою голову, і цей жест, трансльований на всі екрани міста, був одночасно благословенням і тавруванням власності. У ту мить ми не просто одружилися. Ми підірвали фундамент, на якому стояв світ.

Іс дивився трансляцію в своєму кабінеті. Пентхаус був занурений у темряву, лише величезний голографічний екран висвітлював його обличчя.

Він бачив кожну деталь. Бачив, як Альза — його ідеальний проект, його випещене творіння — дивиться на іншого чоловіка з тією сумішшю жаху та жаги, яку він сам ніколи не міг у ній викликати. Він бачив її крила — вільні, брудні, величні.

Іс повільно підняв келих із віскі. Його рука не тремтіла, але обличчя здавалося висіченим із мертвого каменю. Він дивився на весільне фото, де Дерек цілує Альзу в шию, прямо біля основи її пір’я.

Це був його похорон. Похорон його влади, його логіки, його ілюзії контролю. Його «Совушка» померла. На її місці народилося щось, що пахло зміїною отрутою і небесною висотою.

— Ти виграв цей раунд, Дереку, — прошепотів Іс у порожнечу кабінету. — Ти випустив її з корсета. Але ти забув, що птахи, які звикли до клітки, у вільному польоті найчастіше розбиваються об першу ж стіну.

Він одним ударом розбив келих об підлогу. Кришталь розлетівся на тисячі уламків, так само як і його ідеально прораховане майбутнє.

Того вечора місто не спало. У «Зеро» пили за нову королеву. У Центрі готували зброю. А Альза Мейтленд, тепер офіційно Альза Елісон з дому Кобр, лежала в ліжку з чоловіком, який викрав її у світу, і вперше за все життя не хотіла прокидатися.