Розділ 2. Шви та шрами

Ранок першого робочого дня пахнув праскою та маминим заспокійливим чаєм. Я стояла перед дзеркалом у самій білизні. Мої крила — сірі, з антрацитовим відливом — мимовільно здригалися від ранкового протягу.

— Альзо, стій рівно! — Мама Мона підійшла ззаду, тримаючи в руках корсет із жорсткими кістками. — Якщо ми не затягнемо це зараз, піджак знову буде стовбурчитися на лопатках.

— Мамо, мені важко дихати в ньому десять годин поспіль. Надін сказала, що я можу...

— Мало що сказала твоя Надін! — Мама різко смикнула шнурівку. Я охнула, відчуваючи, як пір'я боляче притискається до шкіри. — Ти — Мейтленд. Твій батько — Фред Мейтленд. Ти не можеш ходити по офісу, наче общипана курка.

Я заплющила очі, і перед очима сплив спогад десятирічної давнини. Такий самий ранок. Магазин одягу «Золоте руно», де одягалися тільки Ссавці вищого класу.

— Нам потрібно щось закрите. Зі щільної тканини, — мама Мона перебирала сукні, відкидаючи все легке й шовкове. — І жодних вирізів на спині.

Продавчиня-овечка здивовано підняла брови:

— Але ж зараз літо, пані Мейтленд. Вашій дівчинці буде спекотно. Подивіться на цю модель із відкритою спинкою, вона така ніжна...

— Я сказала: закрите! — відрізала мама. — У моєї доньки... чутлива шкіра. Сонце їй шкодить.

Я стояла на табуретці, відчуваючи, як пір'я на спині починає свербіти від гніву. Мені було сім. Я вже знала, що «чутлива шкіра» — це код для «ти виродок, якого треба запакувати в мішок».

— Альзо Мона Мейтленд! — прошипіла мама, коли ми вийшли з магазину. — Якщо ти ще раз спробуєш розправити крила в примірочній, я зашию твої сукні прямо на тобі. Ти мене зрозуміла?

— Так, мамо.

Я вдягла білу блузку. Вона була на два розміри більша, щоб приховати горб від складених крил. Потім піджак. Рухи були скутими, наче я була закована в броню.

На першому поверсі, на кухні, батько читав газету. Фред Мейтленд виглядав як гора м'язів у поліцейській формі. Він підняв очі, глянув на мій піджак і кивнув. Без зайвих емоцій. Просто підтвердження: «Прийнятно. Можна випускати в люди».

— Твій перший день, — пробасив він. — Пам'ятай, чиє прізвище ти носиш. Вчителі в школі пам'ятали.

— Так, тату. Вони пам'ятали це кожного разу, коли ставили мені «відмінно» за те, за що інших Птахів виставляли за двері.

Молодша школа №4 для Птахів та Ссавців. Клас 3-Б. Вчитель історії, старий кнур пан Гром, стояв біля мапи світу.

— Отже, діти, порядок у нашому місті тримається на трьох стовпах: Ссавці — праця та стабільність, Птахи — інтелект та сервіс, Рептилії — стратегія та управління. Кожен на своєму місці.

Я підняла руку. Гром зітхнув, але кивнув мені.

— Пане Гром, а де в нашому підручнику розділ про Комах? Чому їх немає в школі? І де клас для Рептилій? Вони що, народжуються вже з освітою?

У класі запала тиша. Птахи-однокласники затамували подих. Дівчатка-левиці з перших парт зневажливо пирхнули.

— Альзо Мона Мейтленд, — голос Грома став холодним. — Комахи — це робоча сила, їм не потрібна історія. А Рептилії навчаються в закритих академіях. Це не твоя справа. Сідай.

— Але ж ми всі живемо в одному місті! Хіба ми не маємо знати, як працює система зсередини? Чому Жуків забирають у десять років, а нас ні?

— Досить! — Гром вдарив лінійкою по столу. — Твоє прізвище дає тобі право на додаткові запитання, але не на підрив устрою. Ще одне слово — і я викличу твого батька.

На перерві я побачила, як у коридорі група Левиць оточила Світлану — худу дівчинку-лелеку. Головна Левиця, донька мера, штовхнула Світлану в плече.

— Гей, довгонога, принеси мені води. Твій клас створений для того, щоб обслуговувати нас.

— Я не буду, — прошепотіла Світлана. — У нас зараз математика.

Левиця розсміялася і просто підставила Світлані підніжку. Лелека впала, розбивши коліно. Коли вона піднялася і спробувала штовхнути кривдницю у відповідь, у коридорі з'явилася завуч.

— Світлано! Напад на Ссавця вищого класу? Ти виключена. Негайно збирай речі.

— Але вона перша почала! — закричала я, виходячи вперед. — Я бачила! Вона її штовхнула!

Завуч глянула на мій бейдж. Мейтленд. Її обличчя на мить здригнулося.

— Альзо, йди в клас. Ти помилилася. Світлана поводилася агресивно. Це неприпустимо для Птаха.

Я вийшла з дому і сіла в автобус. Спогад про ту несправедливість досі пекла всередині. Того вечора вдома я вперше серйозно запитала батька.

— Тату, чому Світлану виключили? Це ж була не її вина.

Фред важко зітхнув, відкладаючи жетон на стіл. Він подивився на мене з сумішшю жалю та втоми.

— Тому що порядок дорожчий за твою правду, Альзо. Якщо Птах ударить Лева — почнеться хаос. Система тримається на страху Птахів і впевненості Ссавців. Тобі пощастило, що ти — Мейтленд. Ти під захистом моєї посади. Але навіть я не зможу захистити тебе від Рептилій, якщо ти почнеш ставити забагато запитань.

— Значить, я стала Птахою, бо мама теж ставила запитання?

Мама Мона, яка стояла біля плити, здригнулася. Тато мовчав довгу хвилину.

— Твоя мама хотіла змінити правила гри, не маючи козирів на руках. Тепер ти — її козирна карта. Рости, вчися, стань корисною для Рептилій. Тільки так ти зможеш жити нормально. Просто... не літай занадто високо, Альзо. У цьому місті небо належить не тим, у кого є крила, а тим, у кого є зуби.

Юридична фірма «Скейлз та партнери» зустріла мене скляним холодом. Я піднялася на свій поверх. Надін уже була там. Вона знову пила каву, але цього разу поруч із нею стояв Іс.

— Альзо, — Надін глянула на мій мішкуватий піджак. — Ти знову запакувала себе в цей брезент. Я ж казала: у нас тут не похорон.