Епілог

​Минув рівно рік з того дня, як розлом між світами закрився назавжди. Ліс Чорного Місяця змінився — він більше не здавався похмурим чи небезпечним. Тепер він дихав спокоєм, а магічні дерева світилися м’яким лазуровим світлом, вітаючи свою королеву.

​Кітті стояла на галявині біля Срібного Дуба. На ній була зручна сукня з м’якої вовняної тканини, підперезана шкіряним ременем, на якому висіла маленька сумочка з травами та татова книга. Вона більше не була тією розгубленою дівчинкою, що випадково потрапила в чуже тіло. Тепер вона була справжньою магічною Провідницею цієї зграї.

​— Кітті! Дивись, що я навчилася! — почувся дзвінкий голос.

​З-за кущів вибігла Надя. За цей рік вона підросла і зміцніла. Її волосся було заплетене в складні коси за звичаєм перевертнів, а в очах горів вогник цікавості. Вона простягнула руку, і на її долоні розквітла маленька крижана квітка, яка не танула на сонці.

​— Татова магія... — прошепотіла Кітті, торкаючись пелюсток. — Ти робиш великі успіхи, Надю. Елара каже, що ти скоро зможеш заморожувати цілі озера.

​Надя засміялася і побігла далі, де на неї чекали молоді вовченята. Тепер вона була їхньою улюбленицею, «маленькою сестрою зграї», яку оберігав кожен воїн.

​Раптом з лісу виринула велетенська чорна тінь. Вовк пробіг галявиною з неймовірною швидкістю і зупинився прямо перед Кітті. За мить перед нею вже стояв Каспіан. Його золотисті очі дивилися на неї з такою любов’ю, що в Кітті щоразу перехоплювало подих.

​— Знову вчиш сестру занадто сильним закляттям? — з усмішкою запитав він, обіймаючи дружину за талію.

​— Вона має вміти захистити себе, Альфо, — жартівливо відповіла вона. — У цьому світі ніколи не знаєш, звідки чекати пригод.

​Каспіан приклав своє чоло до її, заплющивши очі.

— Ми впораємося з будь-чим, Кітті. Зграя сильна як ніколи. А наше «Серце Лісу» б’ється в унісон з твоїм.

​Вони стояли так довго, відчуваючи тепло один одного. Далеко в небі з’явився перший промінь місяця, хоча сонце ще не зовсім зайшло. Це був знак благословення.

​Кітті знала, що десь там, в іншому світі, їхній старий сад продовжує цвісти. Але вона також знала, що її справжнє кохання, її сила і її майбутнє — тут. Вона закрила татову книгу, на обкладинці якої тепер з’явився новий символ: вовк, що охороняє сяючу квітку.

​Це була не просто історія про кохання чи магію. Це була історія про те, як знайти свій дім там, де тебе чекає серце.