Розділ 12

Табір перевертнів ще ніколи не виглядав так казково. Величезні багаття піднімали свої вогняні язики до самого неба, розсипаючи іскри, що змішувалися з зірками. Повітря було сповнене пахощами смаженого м'яса, лісових ягід та медового напою, який готували тільки для найважливіших подій.

​Кітті стояла біля входу до свого намету, спостерігаючи за Надею. Маленька сестра, яка ще вчора тремтіла від жаху в міжсвітті, тепер із захватом спостерігала за молодими вовками. Вони перекидалися в повітрі, демонструючи свою спритність, а Надя сміялася, намагаючись повторити їхні рухи.

​— Вона швидко звикає, — пролунав низький голос поруч.

​Каспіан підійшов до Кітті. На ньому був розкішний плащ із хутра сріблястого вовка, а на грудях виблискував амулет, який тепер світився рівним, спокійним світлом. Він обійняв Кітті за плечі, і вона відчула те саме надійне тепло, яке тепер стало її особистим оберегом.

​— Вона бачить у них друзів, Каспіане, — тихо відповіла Кітті, притулившись до нього. — Вона не бачить монстрів. І я теж.

​— Сьогодні — ніч єднання, — сказав Альфа, виводячи її на центр галявини. — Зграя має побачити свою королеву. Ту, що не побоялася заглянути в безодню, щоб врятувати свою кров.

​Усі перевертні, від малого до великого, почали збиратися в коло. Навіть Рагна, яка раніше дивилася на Кітті з презирством, тепер підняла свій кубок на її честь. Елара вийшла вперед, тримаючи в руках дві срібні стрічки.

​— За традицією нашої зграї, — оголосила Елара, — ми пов'язуємо ці стрічки на знак того, що чужинці стали своїми. Кітті принесла нам силу, а Надя — надію.

​Вона пов'язала одну стрічку на зап'ястя Кітті, а іншу — Наді. У цей момент вовки навколо завили довгим, мелодійним виттям. Це не був заклик до бою, це була пісня радості.

​Каспіан взяв кубок із медовим напоєм і підняв його високо над головою.

— За мою дружину! За нашу нову зграю! За світло, що перемагає будь-яку темряву!

​Бенкет тривав до самого ранку. Перевертні танцювали дикі танці, розповідали легенди про перших вовків і чарівні ліси. Кітті нарешті відчула, що магічна книга її тата тепер не просто спогад — вона стала частиною їхньої спільної історії. Вона знала, що в цьому світі на них чекає ще багато пригод, але тепер вона була не одна.

​Коли місяць почав схилятися до обрію, Каспіан і Кітті залишилися наодинці на краю скелі, дивлячись на світанок нового дня.

​— Ти щаслива? — запитав він, зазираючи їй в очі.

​Кітті подивилася на сонце, що вставало над їхнім новим домом, потім на сестру, що солодко спала в наметі під охороною Елари, і нарешті на Каспіана.

​— Я вдома, — просто відповіла вона і вперше за довгий час відчула справжній спокій.