Розділ 10

Світанок над Чорною Скелею був важким і сірим. Холодний вітер свищав між камінням, нагадуючи плач розгубленої дитини. Кітті стояла на самому краю обриву, відчуваючи, як теплий камінь — «Відлуння Серця» — пульсує в її долонях. Каспіан і його найкращі слідопити зачаїлися в тінях скель, перетворившись на невидимих хижаків, що чекають на свою жертву.

​— Пам’ятай, Кітті, — пролунав тихий голос Каспіана в її думках. Завдяки ритуалу крові вони тепер могли чути один одного без слів. — Твоя магія має живити цей камінь. Він повинен здаватися справжнім хоча б кілька хвилин. Як тільки шпигун проговориться про Надю — я дію.

​Кітті ледь помітно кивнула. Вона відчула, як із глибини її єства піднімається блакитне сяйво. Вона вкладала в камінь усю свою тугу за домом, свою любов до сестри та свою нову силу. Камінь у її руках почав випромінювати потужне, сріблясте світло, наче в ньому справді билося серце самого лісу.

​З густого туману, що заповнював ущелину, повільно виступила постать у сірому плащі. Шпигун лорда Вальдера виглядав тут, серед дикої природи, як отруйна пляма на чистому полотні.

​— Ви прийшли, леді Ліанно, — прошелестів він, зупиняючись за кілька кроків. — І ви принесли те, що просив ваш батько. Я відчуваю силу цього каменя навіть звідси.

​— Де Надя? — голос Кітті був твердим, як граніт під її ногами. — Поки я не побачу доказів, що вона жива і в безпеці, ти не отримаєш нічого.

​Шпигун хрипко засміявся і дістав із внутрішньої кишені маленьку скляну сферу. Всередині неї, наче в пастці, кружляла знайома стрічка — та сама, яку Надя заплітала у волосся того вечора в саду.

​— Вона за порогом розлому, — сказав він, підкидаючи сферу на долоні. — Лорд Вальдер тримає ворота відкритими лише силою своєї волі. Віддайте Серце, і дівчинка повернеться у ваш світ неушкодженою.

​— Віддай сферу першим, — наказала Кітті, роблячи крок вперед. — Це ключ до розлому, чи не так?

​Шпигун завагався. Він відчув, що дівчина перед ним — це вже не та беззахисна Ліанна. Вона випромінювала небезпеку.

​— Ви стали надто сміливою, леді. Мабуть, вовча кров погано на вас впливає, — він простягнув руку зі сферою, а іншою потягнувся за камінням. — Обмін. Зараз.

​Кітті простягнула камінь. Як тільки їхні пальці майже зіткнулися, вона відчула, як магія Відлуння починає згасати — підробка не могла довго тримати такий заряд. Вона діяла миттєво.

​— Каспіане! — крикнула вона в думках.

​Тінь за спиною шпигуна ожила. Величезний чорний вовк вистрибнув прямо з повітря, збиваючи чоловіка з ніг ще до того, як той встиг зрозуміти, що сталося. Сфера вилетіла з рук шпигуна і полетіла в прірву.

​— Ні! — Кітті кинулася слідом, не роздумуючи.

​Вона не бачила, як Каспіан у людській подобі притис шпигуна до скелі, вимагаючи вказати місце розлому. Вона бачила лише маленький скляний вогник, що падав у безодню туману. Вона стрибнула, дозволяючи своїй магії підхопити її.

​Повітря навколо розірвалося. Замість дна ущелини Кітті побачила мерехтливу стіну світла — розлом. Сфера вдарилася об неї і розлетілася на тисячі скалок. Магія вибухнула, затягуючи Кітті всередину.

​Вона опинилася в порожнечі між світами. Тут не було неба, лише нескінченні дзеркала, в яких відображалися різні моменти її життя. І там, у самому центрі, вона побачила її.

​Надя сиділа на підлозі з сірого каменю, стискаючи в руках татову книгу. Навколо неї кружляли чорні тіні, що нагадували руки лорда Вальдера.

​— Кітті! — дівчинка підвелася, її очі розширилися від радості та жаху.

​— Біжи до мене, Надю! — крикнула Кітті, простягаючи руку.

​Але між ними виросла висока постать. Лорд Вальдер у своєму парадному чорному камзолі виглядав тут як справжній володар темряви. Його обличчя скривилося в усмішці.

​— Ти принесла підробку, доню, — процідив він, і простір навколо завібрував від його гніву. — Ти думала, що зможеш обманути того, хто дав тобі життя? Тепер ти залишишся тут разом із сестрою. Назавжди. А твій вовк... він витиме на місяць, поки не збожеволіє від самотності.

​Кітті відчула, як її ноги прикипають до підлоги. Вальдер почав читати закляття, і тіні навколо Наді почали стискатися.

​Але він забув одну річ. Кітті була не сама.

​Розлом за спиною Вальдера здригнувся від потужного удару. Сріблясті кігті розірвали тканину реальності, і в проміжний світ увірвався Каспіан. Його очі горіли не просто золотом, а справжнім полум’ям люті Альфи, який прийшов за своєю парою.

​— Відпусти їх, чаклуне, — прогарчав він, і цей звук розбив дзеркала навколо. — Або цей світ стане твоєю могилою.

​Битва за сім’ю та два світи почалася.