Розділ 9

Повітря навколо Срібної Сосни стало настільки густим від люті Альфи, що Кітті було важко дихати. Каспіан зробив ще крок, і під його ногами хруснула гілка — звук був гучним, як постріл. Його очі перетворилися на два золоті диски, в яких не залишилося нічого людського.

​— Каспіане, зупинись! — вигукнула Елара, заступаючи Кітті собою. — Ти не знаєш усієї правди!

​— Я бачу злодійку і зрадницю, — загарчав він, і його голос більше нагадував рик звіра. — Ви викрали Відлуння Серця. Ви збиралися віддати його Вальдеру? Ви збиралися знекровити власну зграю заради того вбивці?

​Кітті відчула, як у неї тремтять коліна, але вона відштовхнула Елару і вийшла вперед. Вона розтиснула долоні, показуючи теплий, пульсуючий камінь.

​— Так, Каспіане. Я збиралася віддати його, — її голос тремтів, але вона дивилася йому прямо в очі. — Бо твій ворог, лорд Вальдер, тримає в заручниках мою сестру. Надю. Маленьку дівчинку, яка не має відношення до ваших війн!

​Каспіан завмер. Його ікла повільно почали зменшуватися, а золотий вогонь в очах трохи згаснув, поступившись місцем подиву.

​— Сестру? — перепитав він. — Ти казала, що вона в іншому світі. Як він міг до неї дістатися?

​Кітті витягла з-за корсета чорний сувій і кинула його до ніг Альфи.

— Він знайшов шлях крізь мої сни. Він — маг, Каспіане. Він бачив мій дім твоїми очима, коли ми проходили ритуал крові. Він знає мою слабкість. Він прислав шпигуна в твій намет, поки ти спав магічним сном. Він вимагає Серце в обмін на життя Наді.

​Каспіан підняв сувій, швидко пробіг очима по червоних рядках і зім'яв папір у кулаці. Його кулак затремтів.

​— Сонний корінь... — процідив він. — Тепер я розумію, чому не чув його. Він викрав твій спокій, Кітті. Він змусив тебе обирати між сестрою і моїм народом.

​— Я не могла сказати тобі, — Кітті закрила обличчя руками, і сльози нарешті потекли по її щоках. — Я боялася, що ти вб’єш мене на місці. Я боялася, що ти не зрозумієш, як це — коли твоя рідна кров у небезпеці.

​Елара підійшла до брата і поклала руку йому на плече.

— Вона не хотіла віддавати справжнє Серце, брат. Ми знайшли Відлуння. Це підробка. Вона хотіла врятувати дитину і не зашкодити зграї.

​Каспіан мовчав. Його груди важко здіймалися. Він підійшов до Кітті так близько, що вона відчула запах лісу й грози, який завжди йшов від нього. Він обережно взяв її за підборіддя, змушуючи підняти голову.

​— Ти дурна дівчинка, Кітті, — сказав він, але в його голосі вже не було люті, лише гірка ніжність. — Ти думала, що я дозволю якомусь людському лорду шантажувати мою дружину? Ти думала, що я залишу дитину в руках того монстра?

​— Але ти Альфа... твоя зграя понад усе, — прошепотіла вона.

​— Ти і є моя зграя, — відрізав він. Його очі знову блиснули, але цього разу це був вогонь рішучості. — Ми не будемо ховатися. Ми підемо на зустріч зі шпигуном разом. Ти віддаси йому Відлуння, а я... я простежу, щоб цей сірий щур привів нас прямо до розлому. Ми витягнемо твою сестру, Кітті. І я особисто вирву серце лорду Вальдеру за те, що він посмів погрожувати моїй сім’ї.

​Кітті відчула таку хвилю полегшення, що ледь не впала. Каспіан підхопив її і міцно притиснув до себе.

​— Збирайся, — скомандував він Еларі. — Бери найкращих слідопитів. Ми виходимо до Чорної Скелі на світанку. Саме там призначена зустріч?

​Кітті кивнула, витираючи сльози. Вперше з моменту потрапляння в цей світ вона відчула, що вона не одна. У неї був не просто чоловік-перевертень, у неї був справжній захисник.

​— Дякую, Каспіане, — прошепотіла вона.

​— Не дякуй завчасно, — він поглянув на срібний камінь у її руках. — Вальдер хитрий. Він може відчути підробку. Тобі доведеться використати всю свою магію, щоб «оживити» цей камінь на час передачі. Ти впораєшся?

​Кітті згадала обличчя Наді в джерелі й татову книгу.

— Я зроблю все, що потрібно. Навіть якщо мені доведеться спалити цей ліс дотла.

​Каспіан посміхнувся — це була справжня вовча посмішка, небезпечна і прекрасна.

— Ось тепер я впізнаю свою Альфу. Готуйся до битви, Кітті. Настав час показати твоєму «батьку», що стається з тими, хто зачіпає вовчу наречену.