Розділ 8

Ранок після візиту шпигуна був важким, наче голова Кітті була наповнена свинцем. Каспіан прокинувся бадьорим, але він помітив її блідість. Коли він пішов на раду зграї, Кітті зрозуміла: вона не зможе нести цей тягар сама. Їй потрібен союзник, який розуміє магію цього світу, але не має засліпленої люті Альфи.

​Вона знайшла Елару біля струмка. Сестра Каспіана гострила свої короткі кинджали, її рухи були чіткими й ритмічними.

​— Ти виглядаєш так, наче бачила привида, — не піднімаючи голови, кинула Елара. — Або ж привид бачив тебе.

​Кітті сіла поруч на плаский камінь, нервово стискаючи пальці.

— Еларо, мені треба дещо розповісти. Але це... це може коштувати мені життя, якщо Каспіан дізнається занадто рано.

​Елара відклала кинджал. Її золотисті очі, так схожі на очі брата, стали серйозними. Вона жестом наказала Кітті йти за нею в глиб хащі, де шум води перекривав би їхні голоси.

​— Кажи, — коротко кинула вона.

​Кітті розповіла все. Про те, як вона опинилася в тілі Ліанни, про свій справжній дім, про сестру Надю, яка залишилася там сама. І про нічного гостя від лорда Вальдера. Коли вона згадала «Серце Лісу», Елара зблідла так, що її шкіра стала майже прозорою.

​— Ти хоч розумієш, про що просить твій «батько»? — голос Елари тремтів від прихованого гніву. — «Серце Лісу» — це не просто артефакт. Це живий кристал, який тримає бар’єр навколо нашого табору. Без нього ліс поглине нас, а магія перевертнів згасне. Ми станемо звичайними звірами, на яких люди почнуть полювання.

​— Я знаю... — очі Кітті наповнилися слізьми. — Але Надя... вона зовсім маленька. Вальдер відкриє розлом і забере її. Я не можу дозволити їй страждати через мене!

​Елара довго мовчала, дивлячись на течію струмка. Потім вона раптово схопила Кітті за руку.

— Лорд Вальдер — брехун. Він не зможе відкрити розлом без твоєї допомоги, Кітті. Ти — міст між світами. Він використовує твій страх, щоб змусити тебе знищити зграю.

​— Але він має її річ! Він знає про неї! — вигукнула Кітті.

​— Послухай мене уважно, — Елара наблизилася до її обличчя. — Ми не дамо йому Серце. Але ми можемо його перехитрити. У нас є стара легенда про «Відлуння Серця» — магічну підробку, яку створили древні шамани для захисту справжнього кристала. Якщо ми знайдемо її, ти зможеш віддати її шпигуну. Вальдер не одразу зрозуміє підміну.

​— Ти допоможеш мені? — Кітті з надією подивилася на неї. — Попри те, що я — людина?

​Елара сумно посміхнулася.

— Ти захистила нас від Рагни. Ти не здригнулася перед Каспіаном. Ти вже частина зграї, Кітті, навіть якщо сама цього ще не розумієш. Каспіан вб’є мене, якщо дізнається, що я ризикую безпекою табору, але я не дозволю невинній дитині загинути.

​Вони домовилися зустрітися вночі біля Срібної Сосни — місця, де, за переказами, було заховане Відлуння.

​Цілий день Кітті уникала погляду Каспіана. Кожен раз, коли він торкався її руки або посміхався, вона відчувала гострий біль у грудях. Вона брехала йому. Брехала тому, хто почав їй довіряти.

​Коли настала північ, Кітті вислизнула з намету. Елара вже чекала її в тіні величезного дерева. Його хвоя світилася тьмяним сріблом, відкидаючи довгі, химерні тіні.

​— Дивись, — Елара вказала на коріння. — Відлуння реагує на кров того, хто прийшов з іншого світу. Тільки ти можеш його пробудити.

​Кітті опустилася на коліна. Вона знову відчула ту саму силу, що й у саду з Надєю. Вона притиснула долоню до холодної кори сосни. Земля під ногами почала вібрувати. Блакитне світло просочилося крізь коріння, і з-під землі повільно піднявся невеликий камінь, який виглядав точнісінько як справжнє серце, що б’ється.

​— Ми зробили це, — прошепотіла Кітті, беручи камінь у руки. Він був теплим і важким.

​Але радощі були передчасними. З кущів почулося тихе гарчання. З темряви виступила висока постать.

​— То ось де ви ховаєтеся, — пролунав холодний, знайомий голос.

​Це був Каспіан. Він стояв, схрестивши руки на грудях, і його золотисті очі світилися люттю, яку Кітті ще ніколи не бачила.

​— Викрадаєте артефакт зграї посеред ночі? — він зробив крок до них, і повітря навколо завібрувало від його вовчої сили. — Еларо, ти зрадила власного брата? А ти, Кітті... я справді повірив, що ти інша.

​— Каспіане, це не те, що ти думаєш! — вигукнула Кітті, ховаючи камінь за спину.

​— Я бачу те, що бачу, — загарчав він, і його ікла почали видовжуватися. — Ви обоє підете під суд зграї. Зараз же!