Розділ 5

Перша ніч у таборі перевертнів була сповнена звуків, до яких Кітті не звикла: далеке виття, шелест магічних дерев і низьке, розмірене дихання Каспіана поруч. Він не торкнувся її, але його присутність відчувалася як заряджена грозою хмара.

​Ранок настав раптово. Яскраве сріблясте світло пробилося крізь щілини намету. Кітті піднялася з хутра, відчуваючи дивну легкість у тілі. Її магія, та сама, що була в її рідному світі, тут почала діяти інакше — вона стала густішою, сильнішою.

​Коли вона вийшла назовні, табір уже жив своїм життям. Перевертні займалися зброєю, готували їжу на величезних вогнищах, а молоді вовки змагалися у силі на галявині. Каспіан стояв у центрі, віддаючи накази. Його золотисті очі миттєво знайшли Кітті.

​— Наречена прокинулася, — почувся глузливий голос. Це була Рагна, висока перевертень-войовниця з коротким шрамом на підборідді. Вона завжди вважала, що Альфа мав обрати когось зі своїх, а не людську дівчинку. — Цікаво, чи вміє вона щось, окрім як носити шовкові сукні?

​Кітті зупинилася, відчуваючи, як погляди всієї зграї зосередилися на ній. Каспіан не втручався — він хотів побачити, як його дружина захистить себе.

​— У моєму світі, — спокійно почала Кітті, роблячи крок вперед, — сукні не заважають бачити правду. А правда в тому, Рагно, що твоя сила — в м'язах, а моя — в тому, що підвладне лише духам.

​Рагна розсміялася, і цей сміх перейшов у загрозливе гарчання.

— Слова! Тільки людські слова. Покажи нам діло, або повертайся у свій замок до ляльок!

​Войовниця раптово кинулася вперед. Вона не збиралася вбивати, лише налякати, збити з ніг, принизити перед усіма. Перевертні навколо затамували подих.

​Кітті не здригнулася. Вона заплющила очі на мить, згадуючи сад, Надю і ту енергію, що передалася їй через татову книгу. Вона відчула, як сріблястий туман іншого світу відгукується на її заклик.

​Коли Рагна була вже за крок, Кітті різко підняла руку.

​Бам!

​Повітря навколо дівчини здригнулося. Блакитний спалах магії вирвався з її долоні, створюючи прозорий щит. Рагна врізалася в нього, наче в кам'яну стіну, і відлетіла назад на кілька метрів, важко приземлившись на мох.

​У таборі настала мертва тиша. Навіть вогонь у багаттях, здавалося, завмер.

​Кітті стояла, важко дихаючи, а навколо її пальців усе ще танцювали маленькі блакитні іскри. Це була не магія Ліанни. Це була магія Кітті — справжня, дика і незрозуміла для цього світу.

​Каспіан повільно підійшов до неї. Він дивився на її руки, потім у її очі. У його погляді більше не було сумніву. Тільки вогонь.

​— Це не людська магія, — тихо промовив він, так, щоб чула тільки вона. — Хто ти така насправді, Кітті?

​— Я та, хто змінить правила вашої зграї, Каспіане, — відповіла вона, не опускаючи руки. — Якщо ти хочеш бути зі мною, тобі доведеться прийняти і мою силу.

​Рагна піднялася з землі, витираючи пил з обличчя. Вона більше не сміялася. Вона схилила голову в знаку поваги, а за нею це зробили й інші перевертні. Вони визнали її. Не як полонянку, а як рівну.

​Але Кітті знала: цей спалах сили помітили не тільки друзі. Десь глибоко в лісі, або навіть у замку її «батька», темні сили відчули появу чужої магії. І полювання на неї тільки починалося.