Розділ 4

​Сонце почало ховатися за верхівки дерев, і ліс навколо табору перевертнів забарвився в тривожні багряні тони. У наметі пахло гіркими травами та диким медом. Сестра Каспіана, Елара — висока дівчина з таким же проникливим поглядом, як у брата — закінчувала заплітати у моє волосся дрібні білі квіти, що світилися в сутінках.

​— Ти не схожа на ту залякану ляльку, про яку розповідали чутки, — промовила Елара, затягуючи на моїй шиї тонке шкіряне намисто з вовчим іклом. — У твоїх очах немає покори. Це небезпечно для людської жінки в нашій зграї.

​— Я не збираюся бути нічиєю іграшкою, Еларо, — відповіла я, дивлячись на себе в старе срібне дзеркало. — Навіть якщо цей шлюб — примусовий.

​Елара лише коротко кивнула, але в її погляді я помітила тінь поваги.

— Час іти. Вовче коло вже зібралося.

​Ми вийшли з намету. Весь табір перетворився на величезне вогняне коло. Сотні перевертнів стояли навколо високого скелястого виступу, на якому вже чекав Каспіан. Він зняв свою сорочку, залишаючись у самих лише шкіряних штанах. Його тіло було вкрите шрамами — слідами битв, які він пережив, щоб стати Альфою. На його грудях пульсувало татуювання у формі вовка, яке, здавалося, оживало під світлом перших зірок.

​Коли я почала підніматися на скелю, натовп загарчав — це не був звук загрози, це було вітання. Але я відчувала на собі й ворожі погляди. Не всі були раді людській нареченій.

​Каспіан простягнув мені руку, допомагаючи піднятися на останній уступ. Його шкіра була гарячою, наче розпечене вугілля.

​— Ти готова, Кітті? — прошепотів він, і я вперше почула своє справжнє ім’я з його вуст. Це змусило моє серце пропустити удар. — Від цього ритуалу неможливо відмовитися. Якщо наші душі не приймуть одна одну, магія лісу розірве цей союз.

​— Я готова, — відповіла я, стискаючи його пальці.

​Старий шаман зграї підійшов до нас із кам’яною чашею, наповненою сріблястою рідиною. Він зробив невеликий надріз на ладоні Каспіана, а потім — на моїй. Кілька крапель крові впали в чашу, і рідина миттєво спалахнула яскраво-синім полум’ям.

​— Зв’язок крові, зв’язок духу, — промовив шаман. — Відтепер ваше життя належить зграї, а ваші серця — одне одному.

​Каспіан нахилився до мене. Я чекала поцілунку, але замість цього він притиснувся своїм чолом до мого. У цей момент світ навколо зник. Я відчула потужний поштовх магії. Перед моїми очима промайнули кадри: ліс, біг під місяцем, полювання... і раптом — мій сад, обличчя Наді та татова книга.

​Каспіан різко відсторонився, важко дихаючи. Його очі світилися диким, золотим вогнем.

— Що це було?.. — прохрипів він, дивлячись на мене з підозрою і... захватом. — Я бачив речі, яких не існує в нашому світі. Я бачив інше небо.

​— Це частина мене, Альфо, — сказала я, витираючи кров із долоні. — Ти хотів знати, хто я. Тепер ти відчув це сам.

​Натовп вибухнув голосним виттям, вітаючи нову пару. Але я знала, що справжнє випробування тільки починається. Попереду була перша ніч у його наметі, де ми залишимося наодинці, і де мені доведеться вирішити: чи можу я довіряти цьому звіру в людській подобі.

​Каспіан підхопив мене на руки, наче я нічого не важила, і під гучні вигуки зграї поніс до свого намету. Коли важка шкура закрила вхід, відрізаючи нас від зовнішнього світу, він поставив мене на підлогу, але не відпустив.

​— Ти — загадка, Кітті, — сказав він, дивлячись мені в очі. — І я не заспокоюся, поки не розгадаю тебе повністю.