16. Саша. За що я вдячний її колишньому

— Певно, в чомусь ти маєш рацію, — замислено сказав я, не відводячи від неї погляду. — Якби все залежало тільки від нас, то ми з тобою навряд би зараз сиділи на цій кухні і розмовляли…

— Бо ти був би зараз із Євою, — відповіла Дарина. 

— Взагалі зараз я мав на увазі те, що ми з тобою б не зустрілись, бо ж наша зустріч цілком випадкова, її ніхто не спланував, ані я, ані ти, — сказав я.

Я дійсно в цю мить зовсім не думав про Єву, і це відкриття мене навіть трохи здивувало. 

— Якби можна було все спланувати… — Дарина зітхнула.  — То я б не виходила заміж за чоловіка, якого майже не знала…

— Але ти кохала його? — я знов зазирнув їй в очі.

Чомусь було неприємно думати, що може вона і зараз кохає його. Він негідник, раз покинув їх, і тому не має права бути коханим нею.

— Я думала, що кохала, — відповіла вона. — Але, може, це був просто страх самотності. Я почувалася так кепсько, коли приходила увечері в порожню квартиру, де ще лежали речі батьків. А з ним було якось простіше це пережити… Особливо, коли з'явилася Настя. 

В цю мить я зрозумів, що саме лякало мене в моїх почуттях до Дарини. Я боявся, що відчуваю те ж саме, що вона відчувала до свого чоловіка в ту мить. Боявся, що хочу заглушити свій біль з її допомогою, а вона гідна кращого, ніж все це…

— Вона дуже хороша дівчинка, — врешті-решт сказав я. — Певно, їй теж було важко… Та і зараз. Певно, вона скучила за батьком?

— Думаю, що скучила, але ж вона не признається. Образилась на нього, коли він поїхав. Сказала, що він зрадник. 

— А він ніяк не підтримував звʼязок? — перепитав я. — Навіть якщо ви розійшлись, Настя ж все одно його дитина…

— Ну, він писав щось у Вайбері, але не дзвонив, думаю, йому соромно говорити зі мною. Вітав малу з Днем народження, з Новим роком, та й на тому все. 

— Зрозуміло, — я кивнув. — А ти сама… Зараз ти ще щось відчуваєш до нього? — я все ж запитав це, хоча планував не говорити на цю тему.

 — Зразу я відчувала щось схоже на те, що відчуває Настя,  — сказала вона замислено. — Сильну образу, бажання викреслити його з життя. І разом з тим я, мабуть, все ще сподівалася, що він все переосмислить і повернеться до нас. Але з часом я зрозуміла, що, мабуть, наші стосунки з самого початку були помилкою. І добре, що ми розійшлися зараз, а не десь років через двадцять. Зараз в мене ще є сили і бажання змінити щось у своєму житті. Тому я навіть вдячна Славі, що він пішов до іншої. 

— Я теж вдячний йому, — відповів я. — Ну, бо якби він не пішов, ви з Настею б точно б не переїхали сюди.

— Та так, — вона усміхнулася. — Все, що діється — завжди на краще, хоч ми спочатку можемо того не розуміти. 

— От би мені так само, як тобі, відпустити свою ситуацію, — я зітхнув. — Я так хочу цього, але все ще не можу це контролювати.

— Думаю, тобі важче це зробити, бо ти дуже її кохаєш, — зітхнула Дарина. — Шкода, що Єва не оцінила твоїх почуттів…

— Сам винен… Не можна закохуватись в одружених, — я сумно усміхнувся. — Хоча в якусь мить я вірив, що вона покине його. Він — погана людина, а вона… Добра, чиста, інакша, не така, як він. 

— Часто жінки вибирають “поганих хлопців”, — замислено сказала вона. — Не знаю, як це пояснити. Може, колись у давні-предавні часи вважалося, що такі чоловіки зможуть краще захистити родину від ворогів. Тому на інстинктивному рівні ми робимо такий вибір, особливо, коли ми ще дуже молоді, і не маємо достатньо життєвого досвіду. 

— І все одно… Я був впевнений, що все буде інакше. Певно, я дурень, — я сумно усміхнувся. 

— Ні, просто ти романтик, — вона теж усміхнулась. 

— Але хіба жінкам не потрібні оті "владні погані хлопці", які зможуть… Що вони там зможуть, я так і не зрозумів, захистити? — я засміявся.

— Так, набити пику всім конкурентам, схопити свою обраницю і повезти кудись на білому коні, — сказала вона, лукаво дивлячись на мене. 

— Ніби жінка якийсь товар, а не особистість, — я зітхнув. — Сенс таких стосунків? Чи всі жінки так і марять, щоб їх схопили і не відпускали? — я знов усміхнувся.

— Не знаю, — сказала вона. — я б не хотіла, щоб Настя, коли трохи підросте, мала такий погляд на стосунки. Сподіваюся, зможу її навчити, що потрібно обирати собі пару за тим, наскільки з людиною добре і комфортно, а не за “владністю”...

— А я все ж думаю, що головне — почуття. Треба обирати людину, яку кохаєш, і з якою все взаємно, хоча, так буває далеко не завжди…

— Я іноді думаю, що, мабуть, так ні в кого й не закохувалась, — вона підняла на мене очі. — Це дивно, може, я просто не емоційна людина, все зважую в голові, всі за і проти. А так, щоб все покинути і віддатися почуттям .. У мене ніколи такого не було. 

— Може, ти дійсно просто не закохувалась, — погодився я і сковтнув слину.

Наші погляди зустрілись і в цю мить я знов відчув таке ж хвилювання, як і вчора ввечері…