14. “Адже ти такий хороший…”

Дарина

— Я теж не розумів його мотивів, — Саша зітхнув. — Але дуже хотів помститись за те, що батько після того, як все це сталось… Загалом, він помер. Хоча там справа ще була в жінці. Вона кинула його, коли він втратив бізнес і статки. 

— Не розумію, як так можна, — зітхнула я. — Адже кохана людина дорожча за будь-які матеріальні блага. Їх можна нажити, а коли втратиш того, кого кохаєш, усе втрачає сенс…

— Я казав йому це, але він не слухав, — відповів Саша. — І сталось те, що сталось. Я залишився один. Почав працювати, багато працювати, щоб відновити компанію батька. А далі, коли все пішло в гору… — він запнувся. — Певно, я не така хороша людина, як ти думаєш. Я ж теж хотів помститись… Прямо як той месник, який зруйнував життя мого батька.

— Ти хотів забрати в нього його бізнес, як він зробив із тобою? — здогадалась я. 

— Ні, не зовсім, — я похитав головою. — Я знав, як вдарити набагато больніше… У нього була молода дружина, — я зітхнув. — Це була Єва.

— То ти не закохався в неї? Ти хотів просто помститися її чоловіку? — я була трохи шокована таким розвитком подій. Це зовсім не було схоже на того Сашу, якого я звикла бачити перед собою. 

— Спочатку думав помститися… Придумав план і все таке, але, коли познайомився з Євою, одразу відмовився від того плану, — він опустив голову. — Певно, тобі неприємно все це чути, дарма я почав…

— Ні, все добре, — я торкнулася його руки. — Думаю, тобі потрібно усе це комусь розповісти, щоб більше не тримати в собі… Щоб закрити ці гештальти і жити далі. 

— Вона… Не знаю, певно, це було кохання з першого погляду, — все ж сказав Саша. — У нас нічого так і не було, пару поцілунків і все. Вона на той момент вже була одружена, її тягнуло до мене, вона навіть казала, що кохає мене. Я думав, вона піде від Кості, Костя — погана людина, він знущався над людьми і кайфував від того, як їм погано. Але врешті-решт вона все одно обрала його. 

— З Єви він теж знущався? — запитала я. 

— Міняв під себе, це точно знаю. То йому одяг не такий, то ще щось, він любив, щоб все було так, як він бачить, і ніяк інакше, — відповів Саша. — А потім просто сказав їй, що зміниться, і вона повернулась до нього.

— Може, він силою її змусив повернутися, — припустила я. 

— Ні, коли вони жили окремо, він почав поводитись інакше. Це її і підкупило. Але я все одно вважаю, що вона не кохала його, — сказав Саша. — Якби кохала його, то її б не тягнуло так сильно до мене.

— То вона залишилась із ним через його гроші? Якщо її тягнуло до тебе, то, певно, вона вибрала б тебе…

“Адже ти такий хороший..” — додала я про себе. 

— Вона не така людина, Єва хороша і добра, завжди такою була, незважаючи на обставини, — не погодився Саша. — Та й взагалі, вона сама не бідна. Гроші не грали їй ролі. Єва просто обрала його, ось і все. Значить, до нього її тягнуло більше, ніж до мене.

— Сумно, — сказала я. — Але, якщо чесно, то я рада, що вона обрала його. Адже інакше ми б із тобою ніколи не зустрілися… Мені страшно подумати, що ми могли б не зустрітися. 

— Тобі, певно, не дуже приємно було чути це все, — Саша зітхнув і пригорнув мене до себе. — Пробач…

— Мені приємно чути все про тебе, бо це твоє життя, а я теж хочу бути частинкою твого життя, — я поклала голову йому на плече. — Хочу зробити все для того, щоб ти більше ніколи не сумував…

— Мені добре, коли ти поруч, — він чмокнув мене в маківку. — Дуже добре, Дарино. Хочу, щоб і тобі було добре, не хочу засмучувати тебе через моє минуле…

— У мене так само було минуле, тож усе добре, — сказала я, стискаючи його долоню. — Мабуть, нам треба було мати якийсь попередній життєвий досвід, щоб більше цінувати одне одного…

— Мабуть, — погодився Саша, переплітаючи наші пальці. — Але я радий, дуже радий, що зустрів тебе…

 Саша

Декілька тижнів пролетіли зовсім непомітно. Я давно не відчував себе таким щасливим, як зараз. Ми жили як справжня родина: Дарина піклувалась про мене і Настю, а ще готувалась до виходу на роботу. Пару разів ми зустрічались з Давидом і Танею, навіть їздили знов до них на вихідні. Бізнес завдяки цій угоді йшов вгору, у мене тепер був найкращий постачальник і мої ресторани стали ще більш конкурентоспроможними…

— Хвилюєшся перед виходом на роботу? — запитав я в машині, коли вже підвіз Дарину до ресторану, де вона сьогодні мала почати працювати. 

— Трохи, — усміхнулась вона. — Страшно, що мене сприйматимуть у колективі, як твою протеже…

— Але ти дуже смачно готуєш, — я взяв її за руку і зазирнув в очі. — А ще ти дуже добра, і взагалі гарна людина. Я сподіваюсь, ти знайдеш тут і друзів. Я вірю, що в тебе все вийде. 

— Дякую за підтримку, — вона стиснула мою долоню в своїй. — Я теж сподіваюся, що все вийде, принаймні, буду дуже старатися. 

Я закусив губу. Вже декілька тижнів я хотів сказати їй, що кохаю її, але постійно щось мене зупиняло. Певно, це був страх перед новим, або щось таке…

— Добре, тримай за мене кулачки, — сказала Дарина, виходячи з машини. 

Я чмокнув її в губи і теж поїхав на роботу.