5. “Тато, так тато…"

Саша

Так як особливо продуктів, щоб готувати, у мене зараз не було, я вирішив замовити доставку зі свого ресторану, бо їсти вже хотілось. Та й ці двоє, певно, й не скажуть, якщо їсти захочуть, хоча мала така, що може.

Я дістав мобільний і подзвонив менеджеру одного з моїх ресторанів, того, що розташовувався найближче, і замовив пару супів і пару других страв з мʼясом та рибою, щоб було з чого обирати. Також попросив додати ще декілька страв з дитячого меню. 

Коли закінчив розмову, то вирішив відпочити перед телевізором. Почав перемикати канали, коли раптом на одному з них побачив Єву. Це було якесь телешоу, говорила не вона, а інший член групи. А Єва сиділа і усміхалась в камеру. Було таке враження, що вона дивиться прямо на мене… А коли вона відвела погляд, я зупинив трансляцію і промотав усе назад. Поставив на паузу і дивився на неї. Вона за цей рік зовсім не змінилась… Така ж чиста, світла і красива, як і завжди…

У цей час я почув кроки, і до кімнати увійшла Дарина. Вона, мабуть, побачила, що я дивлюся, і сказала:

— Мені теж подобається цей гурт. 

— Я просто клацав канали, — не знаю, чому я сказав це, але одразу перемкнув на інший і відвів погляд від Дарини. Втупився в новини, але ніби й не чув, що там розповідали. 

Чому я завжди натикаюсь на Єву? Це несправедливо…

 — Може, приготувати щось поїсти? — запитала Дарина, продовжуючи стояти біля входу. 

— Я вже замовив доставку з ресторану, — я зітхнув. — Ну, завтра замовиш щось із продуктів, бо в мене там у холодильнику миша повісилась. 

— Та я можу сама з’їздити в супермаркет і все купити, так буде економніше, — сказала вона. 

— Доставка коштує якихось вісімдесят гривень, чи й не ціна. Та на таксі доїхати від супермаркету буде дорожче, — я знизав плечима. 

— Добре, замовлю, — вона зітхнула. — Не буду тобі заважати, піду почитаю книгу Насті. 

— Вона ніби виглядала не дуже хворою, — сказав я.

— Так, може це був якийсь вірус, що швидко минає, — відповіла Дарина. — Зазвичай хворіє довше, а це лише один день була висока температура. А зараз вже почувається цілком здоровою. 

— Ну, це добре, — я кивнув. — Скоро буде вечеря, тож хай не спить там. Думаю, за годину привезуть.

 — Ми почекаємо, — вона усміхнулась. — Дякую за турботу. 

Повернулась і вийшла з кімнати. 

Я ж тим часом знову поглянув на екран… Цікаво, та передача ще йшла? Хоча, я в будь-яку мить міг перемотати назад, техніка це дозволяла. Але вирішив із принципу не вмикати той канал. Мені треба забути Єву… Вона не моя і ніколи не буде моєю…

***

Коли в двері подзвонили, я пішов до входу і відчинив їх. Побачив Соню і здивувався:

— Чому сама приїхала? Є ж курʼєри, — я зітхнув. 

— Треба переробити один документ, терміново, — сказала вона. 

— Все одно могла відправити хоча б секретарку, — відповів я, пропускаючи її досередини. — Я тут вечерю чекаю. 

— О, то повечеряємо разом? — вона пропустила повз вуха мої зауваження і пішла прямо у вітальню. — Зразу зробимо документи, тоді повечеряємо, а там може, ще щось придумаємо…

На її обличчі з’явилась лукава усмішка. 

— Я тепер тимчасово заручений чоловік, — я згадав про Дарину, яка була на другому поверсі. — То, певно, поки що треба бути обережним.

Соня стояла і тільки очима кліпала.

— Ти жартуєш? — зрештою спитала вона. — Заручений? Ще сьогодні вдень я про це не чула. 

— Давид дістав, — я зітхнув. — Я ніяк не міг отримати клятий контракт, а тут він побачив мене поруч з незнайомкою і вирішив, що це моя дівчина… Довелось імпровізувати, бо виявилося, що він принциповий сімʼянин. Запросив нас із нареченою на вечерю, і стосунки наші одразу покращились.

— Якби ти мені сказав, що в тебе така проблема, я б могла зіграти роль твоєї нареченої, — ображено сказала вона. — Але, мабуть, я цього недостойна…

 — Ніби я сам знав, — я розвів руками. — Все вийшло випадково. Він побачив мене поруч із нею і все не так зрозумів. Відступати —  не в моїх правилах, довелося імпровізувати.

— Ясно, — вона простягнула мені теку з паперами. — Тоді вибач, що потурбувала. Більше це не повториться. 

— Чому ти ображаєшся? — я зітхнув. — Ти ж знаєш, що для мене цей контракт дуже важливий. 

 — Хто хоч вона? Якась ескортниця? — запитала Соня. 

— Звичайна офіціантка, — відповів я. — Нормальна і спокійна, ну, роль відіграє, отримаю контракт, а потім ми вдамо, що розійшлись.

Раптом двері прочинилися, і до вітальні зазирнула Настя. Вона тримала в руках джойстик від приставки.

Побачивши Соню, дівчинка ніби на мить замислилась. А потім ввічливо промовила до неї:

 — Добрий вечір, тьотю. Тату, а можна я пограю в приставку, поки ще немає вечері? 

Дарина

Я якраз підходила до дверей вітальні, коли почула останні слова Насті.