4. Саша. Не все так погано

— Шефе, можна увійти? — Соня зазирнула до кабінету і спокусливо усміхнулась. 

— Так, що там? — я сховав фотографію Єви в кишеню піджака і подивився на Соню.

— Як стосовно наших планів на обід? — запитала вона. 

Соня цілком підходила під мій смак: мала хорошу фігуру, спокусливий погляд і соковиті губки. 

— Блін, я забув, — я зазирнув їй в очі. — Ну, сьогодні не можу, їду підписувати документи до нотаріуса. Давай завтра?

— Що ж, — вона зітхнула, надуваючи губки, — завтра так завтра…

— Не ображайся, — я підморгнув їй. — У мене тут накльовується прогрес щодо контракту з Давидом. Не можу це відкладати.

— Так, у тебе робота завжди на першому місці, — вона підійшла і поклала руки мені на плечі. — Сподіваюсь, що хоча б завтра все вийде…

— Дякую за підтримку, Соню, — я злегка облизнув губи, мені подобалось фліртувати з нею, але поки що ми тримались в наших більш-менш "службових" стосунках. — Добре, йди, я маю попрацювати і вже їхати до нотаріуса. 

Вона ще раз усміхнулася, поправила зачіску і вийшла з кабінету, цокаючи високими підборами. 

А я тим часом дійсно засів за документи, бо скоро треба було їхати до Дарини…

***

Коли я підʼїхав до будинку Дарини, залишалося пʼять хвилин до призначеного часу. Я вирішив написати їй повідомлення, що я внизу, і щойно я відправив його, то побачив, що вона одразу його прочитала. 

“Зараз я виходжу”, — написала Дарина у відповідь. 

Я заблокував екран і став чекати. Вона дійсно вийшла майже одразу.

Цього разу Дарина вже виглядала трохи краще. Хоча одягнена все ще була у джинси і просту вітрівку, але розпустила волосся і зробила легкий макіяж. Вона здалася мені навіть симпатичною. Ну, до Соні, чи тим до паче Єви, все ще їй, як до зірок на небі, але, принаймні, все було не настільки сумно, як учора. 

Коли вона сіла в машину і коротко привіталась, я сказав:

— Привіт. Сьогодні виглядаєш краще. Але певно нам ще треба буде купити тобі нормальний одяг.

— Який саме одяг ? — запитала вона, дивлячись трохи насторожено. 

— Щось фірмове, та не буду я тебе вдягати в коротке, що ти така сполохана? Кому потрібно дивитись на твої принади? Тим паче, Давид взагалі ливанець, то в них не прийнято щоб жінки вдягались відверто. Тому купимо щось пристойне, щоб ти йому сподобалась.

— Ну, виберете ви, ви краще розбираєтесь у тих фірмових речах, — сказала Дарина. 

— Так, поїдемо в якийсь торгівельний центр, прикупимо щось, — погодився я. — Але це вже, певно, ввечері, зараз робимо документи, і мені потрібно повернутись на роботу. Хоча, може встигнемо пообідати. Ти ж ще не обідала?

— Ні, — вона похитала головою. — Але це не обов'язково, якщо ви поспішаєте, то я поїм вдома. 

— Я сьогодні проспав, то навіть не снідав толком, — зізнався я, коли ми вже їхали містом. — Тож голодний, як вовк. І запланований обід накрився через ці доки… То заїдемо пообідати.

— Добре,  — вона знизала плечима. — Як скажете, так і буде…

— Давай, може, звертайся до мене на "ти", бо нас одразу розкусять, — відповів я. 

— Так, — вона трохи знітилася. — Добре, будемо на “ти”. 

— Розкажи мені щось про себе. Ну, що ти там любиш, що не любиш, що там парочки мають знати одне про одного…

— Я люблю готувати, — сказала Дарина замислено. — Що ще? Мені подобаються фільми про кохання. Я хотіла б колись відкрити власний ресторан, але це нездійсненна мрія. Тому зараз в першу чергу думаю про доньку, щоб вона була здорова і мала все необхідне…

— А чому працювала офіціанткою, а не кухарем? — запитав я. — Раз любиш готувати. Кухарі отримують більше, у мене ж мережа ресторанів, я точно знаю.

— Кухарем так просто не влаштуватися, — сказала вона. — Треба мати певні зв’язки, ну або рекомендації з попередніх місць роботи. А я в цій сфері тільки починаю. Може, коли  якийсь час попрацюю офіціанткою, зможу стати кухарем…

— Якщо добре виконаєш моє завдання, дам тобі шанс на кухні в одному з моїх ресторанів, сама обереш, який ближче до твого будинку, або навпаки йди в центральний, там грошей більше платимо, — повідомив їй я. — Але спочатку не підведи мене, Дарино.

— Я постараюсь, — вона усміхнулась, мабуть, моя пропозиція їй сподобалась. — Якщо візьмете, тобто візьмеш мене на роботу, то потім не пошкодуєш. Я дуже старанна працівниця. 

— Тоді все має бути добре, — сказав я, паркуючись біля нотаріальної контори. — Ну що, приїхали. Зараз все оформимо, потім обід. Там і обговоримо наші подальші плани…

Як ви думаєте, що буде далі? З нетерпінням чекаю на ваші версії розвитку подій.

А ось обіцяний подарунок - промокод на безкоштовне читання книги Мар'яни Долі і Влади Холод "Служниця"  UqtAvtqN

До зустрічі завтра у цей же час!