2. Саша. "Зіграй мою наречену!"

Коли я побачив того заморського придурка, на якого так чекав, то довелось діяти швидко. Хотів працювати з серйозним партнером — буде тобі серйозний партнер! Всі пазли склались, коли я поцілував придуркувату офіціантку і майже одразу відірвався від її губ.

Саме в цю мить до нас і підійшов Давид, який запізнився на зустріч майже на півгодини, ніби зовсім не поважав мене. Те, що я все ж розвинув фірму майже з нуля після занепаду і смерті батька було недостатнім фактором для поваги. 

— О, Алексе, бачу, ти не один, — він лукаво посміхнувся. — Я думав, ти не фанат серйозних стосунків! Але ти мене приємно порадував! Я люблю серйозних людей!

— Так, я знаю, — відповів я, пригортаючи до себе розгублену офіціантку. — Я запросив тебе сюди, бо тут працює моя наречена. Хотів вас познайомити, ем… — я глянув на неї запитальним поглядом. — Відрекомендуйся Давиду, люба.

— Я Дарина, —  вона поглянула на нього і після невеликої паузи ще збиралася щось сказати, але я не дав їй такої можливості. 

— Вона в мене така бджілка-трудівниця! — я легенько ляснув її по сідниці. — От ніяк не вмовлю кинути цю роботу, вона каже, що хоче бути незалежною!

— Мені треба йти, — Дарина вся почервоніла. — Вибачте, — і майже  побігла геть від нас. 

— От вічно так, — я зітхнув. — Не хотіла нам заважати, та й скромна вона. 

Насправді, мене роздратувало те, що вона отак втекла, але що я мав робити? Дурепа… 

— То приходьте з нею до мене в гості, — сказав раптом Давид. — Було б добре познайомитися в неофіційній обстановці, і тоді вже все обговорити… І моїй дружині буде з ким потеревенити. Ти як на це дивишся? 

— Я тільки за, — закивав я. 

Вперше він так приязно спілкувався зі мною. Невже для того, щоб врешті-решт завʼязати це партнерство, мені всього лише треба було завести дівчину? 

— А зараз давай я пригощу тебе чимось, — запропонував я. — Я ж так і не повечеряв. Можна замовити устриць, тут вони найкращі. І приносять швидко.

— Давай, — погодився Давид. — Бо я добряче зголоднів. Сьогодні був важкий день…

***

Коли ми з Давидом розпрощались і він пішов до машини, вже призначивши нам зустріч на цих вихідних, я спочатку теж сів в автівку і зробив вигляд, що збираюсь їхати, але щойно його машина відʼїхала і зникла з поля зору, я швидко повернувся назад до ресторану.

Одразу знайшов поглядом ту саму офіціантку, вона стояла біля стіночки в самому кутку тієї зали, в якій я щойно вечеряв.

Я рішуче пішов прямо до неї, вона ж, здавалося, не помічала мене, щось набираючи в телефоні. 

Я зітхнув і підійшов майже впритул до неї, а потім поклав долоню на її мобільний:

— Нам треба поговорити, відволічись трохи. 

Вона підняла голову і, впізнавши мене, аж відсахнулася.

— Я зараз покличу охоронця, — сказала неголосно. 

— Тобі гроші потрібні? — не став я ходити коло та навколо.

— Я не дівчина за викликом, — вона дивилася на мене з-під лоба. 

— Та блін, хто позариться на таке… — я аж трохи скривився. — Не треба зі мною спати. Просто зіграєш перед тим неприємним типом мою наречену, і все.

 — Наречену? — вона аж рота відкрила від здивування.  — А як її грати? 

— Ти тупа чи прикидаєшся? — злегка роздратовано запитав я. — Я ж при тобі сказав йому, що ти моя наречена! А як грати… Ну, просто ходити зі мною на зустрічі з ним, пару разів. Поки я не підпишу контракт.

 Вона, здавалось, вагалася, не казала ні “так”, ні “ні”. 

— Я добре заплачу, — продовжив я. — Скільки тобі треба. Але і ти будеш грати стільки, скільки буде потрібно мені, Дарино.

— Але в мене робота, — нарешті озвалася вона. 

— Візьми відпустку за свій рахунок, — я знизав плечима. — Та чорт, я тобі нову роботу потім знайду, якщо буде треба. У мене мережа барів, підеш в бар? 

— Але чому вам просто не знайти собі справжню наречену? Навіщо стільки зайвих рухів?

— Давид вже знає тебе, як мою наречену. Я б взагалі такого сам не придумав, якби не знав, як для нього важливі всі ці "сімейні цінності", — я зітхнув. — Якщо він дізнається, що я його обманув, мені не бачити того партнерського контракту.

— Але якщо ви будете партнерами, то він буде й далі питати вас про вашу “наречену”, — зауважила вона. — Чи ви скажете, що ми розійшлись? 

— Мені головне підписати контракт, — я знизав плечима. — Потім щось придумаю. Скажу, що ти мені зрадила, — я усміхнувся.

— Нормально, — обурилась вона. — Чого це я маю когось зраджувати? 

— Бо я хороший, — я засміявся. — Ну, в його очах маю бути хорошим. Я тобі гроші заплачу, яка тобі різниця? 

— Все одно це виглядає якось дивно, — протягнула вона.  — Але мені справді дуже потрібні гроші…

— Тоді що, домовились? — я простягнув їй руку. — Ти стаєш моєю нареченою до підписання контракту. Я плачу тобі стільки, скільки тобі потрібно.