Глава 13. Розгнівати Князя.

У мене немає страшних таємниць, я не таємний агент сил Світла і мені немає чого приховувати від Люцифера, тому на пропозицію задавати запитання один одному я відповіла згодою.

- Чому б і ні? Це буде справедливо. Тоді я почну?

- Ні. Сперш розкажи про себе. І це не запитання.

Я здвигнула плечима.

- Про що розповідати? Гадаю, Доглядач за світами представив моє досьє, в якому, втім, нічого цікавого. Мені тільки-но виповнився двадцять один рік, працюю… працювала психологом у інтернаті для дітей з проблемами, жила звичним життям, як тисячі одноліток. Не сиділа, не судилася, не помічена, не брала участі, чи як там кажуть?..

- Це все я знаю. Твоя біографія не надто цікава. Я хочу знати, чим моя наречена відрізняється від інших?

- Це вже запитання у нашій грі?

- Добре, вважай, що так.

- Я… Не думаю, що особливо вирізняюсь з натовпу. Я просто людина.

- Це не відповідь! Звідки стільки Світла?

- Я не знаю!

- Віолетто!

- Я, справді, не розумію, чому вибір пав на мене! Я зовсім не хотіла цього!

- Чому б тобі не хотіти прожити триста років у розкоші? – здивувався Князь.

- Триста років конати? – не витримала я.

- Залишись ти на Землі, то конала б вже років через шістдесят, сімдесят, у кращому випадку! Лікарня, капельниці, памперси – ось що на тебе чекало б. І то, якби не примудрилась потрапити під автівку чи загнутися від якоїсь небезпечної хвороби раніше! А ще Земля – це вічний біг по колу у пошуці грошей, друзів, кохання, вражень, слави. Та що там?! Щоденно тричі на день маєш думати, що поїсти! Вишукувати у дзеркалі нові зморшки, видирати безжально сиві волосини, доки їх не стане надто багато! Тепер ти позбавлена цієї безглуздої круговерті! Ти залишишся молодою принаймні ще років на двісті п’ятдесят. Це непоганий бонус, чи не так? До того ж ти матимеш усі багатства світу!

- І нащо мені ті багатства, коли я замкнута у Пеклі?

- Це вважати твоїм запитанням?

- Ні, це риторичне запитання, без відповіді. Ніякі багатства не варті моєї безсмертної душі, яку я втрачу.

- Більш на цю тему ми не говоримо! Забороняю! – гаркнув Князь так, що задзвеніли келихи, і добавив дещо спокійніше: - Бо ці розмови не мають сенсу і нічого не можуть змінити. Чим швидше ти змиришся зі своєю долею, тим тобі ж краще. Розслабся і отримуй задоволення!

Я схилилась над тарілкою, міцно стуливши повіки, бо не хотіла, щоб закапали сльози. Не хотіла, щоб він бачив мої сльози.

- Можеш задати запитання, - нагадав Люцифер.

Я підняла голову:

- А вам нащо незлічені багатства? Груди золота, срібла, коштовностей…

- У кімнатах не все, що я маю. І я маю не все, що у кімнатах. Те золото-срібло потроху видається людству, згодом будуть знайдені нові золоті жили, нові родовища. Коли я вважатиму за потрібне. Так само з моєї ласки і з моїх резервуарів людство черпає нафту та газ. Звідси йде нагору вугілля, залізна руда, уранова та усілякі інші блага.

- То ось де витоки атомних та нейтронних бомб! Тепер розумію…

- Людство усе примудряється перетворити на зброю, - відкинувся на спинку крісла Князь. – Дав їм залізо – вони викували мечі та кинджали. Підігнав радіаційний плутоній та уран – створили ядерні бомби, здатні загубити увесь світ. Не дав би нічого – однаково вбивали б одне одного дубинками, каменюками чи й голими руками.

- І я знаю, хто підштовхує їх до цього…

- Що ти знаєш? Усередині кожного закладено приблизно однакову кількість Світла та Темряви, та, як говорить стара байка, росте той вовк, якого ти годуєш. А люди схильні до зла, їх медом не годуй – дай збрехати, вкрасти, нашкодити іншим. Такі, як ти – то виняток, надзвичайна рідкість, мов біла ворона.

- Ви погано думаєте про людей. Насправді все не так, і більшість стають на шлях миру, добра та любові…

- Ой, не розповідай казок, дівчинко! Я вже надивився за тисячоліття!.. Закрили цю тему. Ти запитала, нащо мені скарби? Потроху видаю людству, щоб, як ти висловилась, спокушати та підбивати на лихе. Та й утримання Пекла потребує чимало коштів. Ти задоволена відповіддю?

- Так. Ваша черга.

- Хочу знати, що ти полюбляєш?

- Подорожувати…

- Ти не відвідала ще жодну країну світу, та й у своїй Україні мало де побувала, я знаю. Отже, кажеш неправду.

- Правду! У мене не було достатньо коштів та часу для подорожей, але мені дуже подобається бачити те, чого раніш не бачила, чути те, чого раніш не чула, відчувати те, чого раніш не відчувала. Нові смаки, запахи, враження… У мене були плани на майбутнє: об’їздити увесь світ! І тепер вони ніколи не здійсняться…

- Досить. Зараховано.

- Це не все. Я ще люблю читати цікаві книжки, але серед безлічі так названого вами «мотлоху» я не знайшла жодної…

- На моєму поверсі є бібліотеки, я підберу тобі дещо.