Глава 11. Люциферів «мотлох».

Переступивши поріг, я просто ахнула. Кімната була вщент забита великими скринями, повними золотих монет усіх часів та народів. І оце багатство Люцифер назвав «мотлохом»?

Наступні дев’ять кімнат теж були заповнені золотом.  Тільки в одних понад стінами розміщалися стелажі, де кілограмові золоті злитки складені на зразок цегляних стін, в інших необроблені шматочки золотої жили більшого та меншого розміру лежали такою собі гіркою посеред підлоги, в третіх – у золоті ящики насипаний доверху золотий пісок.

Шокувала лише перша кімната, а далі, так сказати, пригледілась. Коли б була змога втекти на землю, то набила б кишені золотом, а потім жила, як у бога за пазухою, та зараз мені це золото ні до чого, отже й ціни воно для мене не має.

Наступні десять кімнат так само були заповнені сріблом.

У двадцять першій була платина.

У двадцять другій стояли металеві бляшанки, забиті сірим непоказним піском, на боці однієї я змогла прочитати назву «родій».

У двадцять третій рівними рядами стояли запаяні з обох боків капсули, у яких був, як свідчив підпис, тритій. Поруч була написана ціна – 30 000 доларів за 1 грам. Не знаю, що воно, та круто.

До речі, якщо гостьові кімнати, що розташовувались з лівого боку коридора, були однакового розміру, то тут одні були на надто великі, інші тягнулися в глибину хтозна на яку відстань, я не заходила далеко. Щось тут не те із простором.

З двадцять четвертої по тридцяту кімнати, розділені на відсіки, наповнювали самоцвіти найрізноманітніших кольорів, розмірів та форм.

Тридцять перша кімната була бурштинова. Тобто, стіни, підлога та стеля повністю викладені бурштином. Крім того сонячні камінці були розкладені по відсікам від майже прозорого і до кольору гречаного меду.

Аналогічно тридцять друга кімната була повністю нефритова.

А тридцять третя – аметистова.

У тридцять четвертій стояли скрині із коштовним камінням, і якщо я могла впізнати рубіни, сапфіри чи алмази, то про такі, як мусгравіт чи серендибіт взагалі чула вперше.

У тридцять п’ятій у скляних шафах виставлені окремі екземпляри, від яких очей не відвести. Мов заворожена тінню ходила я між ними, розглядаючи алмази розміром з курине яйце, рідкісні голубі, рожеві, червоні, фіолетові, жовті, зелені, чорні, я навіть не знала, що вони бувають таких кольорів. Крім алмазів були й визначні представники інших видів.

Мабуть, я занадто застрягла у цьому виставочному залі, можна так сказати, бо аж підстрибнула, коли задзеленчав смартфон. Невже вже час? Виявилось, що так. До власної кімнати довелось мало не бігти.

Люцифер мене вже чекав, а стіл був накритий на двох. Проти очікування, наречений не виказав невдоволення через мою не пунктуальність, він був повністю зосереджений на келисі, який тримав за високу ніжку. У ньому колихалася темно-червона рідина. Чи не кров? Мене мало не знудило від цієї думки.

- Напевно, застрягла у тридцять шостій кімнаті, - констатував Князь.

- У тридцять п’ятій.

Що за вихованість? Ні «доброго вечора», ні «як ти ся маєш?» Навіть сісти не пропонує. Не очікуючи більш запрошення, я сама опустилась на стілець навпроти нареченого. Це ж моя кімната і я тут господарка, чи не так?

- Тоді застрягнеш ще й у тридцять шостій, - впевнено мовив Люцифер, доливаючи собі із великої темної пляшки і наповнюючи порожній келих для мене. – Вип’ємо за наше знайомство. Пий! Це «Місячне немовля»! – гаркнув, побачивши, що я коливаюсь.

Якщо це кров – розіб’ю келих. Та ні, мої ніздрі втягнули солодкувато-медовий аромат виноградного вина.

- Недоречний жарт, - прошепотіла я, торкаючись губами граю келиха. – А вино приємне на смак.

- То не жарт. Так називається цей напій.

- Хто міг вигадати таку шокуючу назву?

- Мене, можливо, шокують земні назви на пляшках вин. «Чорний доктор» наприклад, чи «Мадам Помпадур». У чому різниця?

Не знайшовши, що відповісти, та не бажаючи дивитись у прірви очей Люцифера, я перевела погляд на їжу. Так, і що ж ми маємо? М’ясна та сирна нарізка, хліб і… гуляш?

- А з якого це м’яса? – тицьнула пальцем у бік тарілки.

- А з того ж самого місячного немовляти, - у голосі нареченого явно звучали нотки невдоволення.

Я відсунула тарілку, роздумуючи, пожартував Князь чи…

- Ну ти й дурепа! – покачав головою Люцифер.

- Ну у тебе й компліменти! – парирувала я.

- На «ви», дівчинко. Не забувай, що розмовляєш із володарем Пекла!

Отакої!

- Тоді й ви на «ви». Не забувайте, що розмовляєте із нареченою володаря Пекла!

- А ти зубаста!

- Не настільки зубаста, щоб їсти м’ясо невідомого походження.

- Це – телятина, Віолетто!

- А де ж ви розводите телят, можна запитати? Не думала, що у Пеклі є пасовиська.

- У мене достатньо коштів, щоб замовити усе, що потрібно, з Землі.

- Так, я помітила.