Глава 10. Плани помінялись.

Плани помінялись…

Залишившись одна, відчула повне розчарування. Ніби Попелюшка, яку фея-хрещена вже одягла, щоб відправити на бал, перетворила кабак на карету, мишей - на коней, товстого пацючка – на кучера, і раптом феї зателефонували на мобільний, викликаючи кудись у інше місце. Щоправда, шабаш – це не бал, та я вже націлилась.

І як мені самій зняти цю сукню? Наречений не подумав? А нащо йому про мене думати? І так диво, що взагалі згадав і намірився узяти із собою на шабаш. Тепер же мушу спати одягнена. Я спробувала лягти, обережно, щоб не зіпсувати сукню, та кляті ґудзики немилосердно давили хребет. Довелось перевернутися на живіт, полежала трохи, позітхала, та так і заснула, на диво, швидко. Боялась, що взагалі не зможу спати у Пеклі, та нервове виснаження зробило свою справу. І не снилось мені нічого.

Через те, що не було вікон, крізь які могли збудити мене сонячні промені, та й самого сонця не було, а будильник я навіть не надумала поставити, то спала досхочу, ніби колихаючись на тихих хвилях забуття. Кілька разів відкривала очі і знов занурювалась у глиб. Коли ж розплющила очі наступного разу, то раптом зрозуміла, що все, виспалась. Це почуття було мені незнайомим, бо коли не на навчання, то на роботу доводилось поспішати. І навіть у вихідні я не висипалась. У суботу знаходились якісь нагальні справи, а коли ніяких - підскакувала на автобус,  щоб навідати рідню, а в неділю… Хіба спатимеш, коли малі прокинулись і гасають по будинку з реготом? Та й мама вставала зазвичай рано та починала грюкати на кухні посудом. Від згадки про рідних стало сумно. Поки що вони не знають, що старша донька пропала, тільки вчора ми разом відмічали мій день народження, раділи та шуткували, і лише мої усмішки були несправжніми, бо я вже розуміла, що це востаннє. Мине кілька днів, поки кинуться на роботі, що я не просто «загуляла». Коли не зателефоную у наступну суботу батькам, почнуть турбуватися. А потім пошуки, поліція, злам дверей до кімнатки у гуртожитку. Ніхто й ніколи не дізнається, куди поділася нічим не визначна психолог з інтернату для психічно хворих дітей. Я просто поповню списки тих, хто зник без вісти. І все ж батьків шкода. Хоч це й не позначиться на їхньому житті, та біль втрати залишиться у серцях назавжди.

На цих сумних нотах я зрозуміла, що вже не хочеться валятись у ліжку і піднялась. Дивно, моє плаття на спині виявилось повністю розстебнутим. І хто ж це примудрився так це зробити, що я навіть не почула? Невже сам Люцифер? З одного боку спасибі, сама б я з цією хитромудрою справою не впоралась, з іншого – у чому я тепер ходитиму? Звісно, сукня ця ідеальна була б для вечірки і зовсім не підходить для щоденного використання, але іншого одягу не маю.

Виявивши коло ліжка новенькі тапочки з хутряною облямівкою почимчикувала до стінної шафи, може, ще щось з’явилося?

Вгадала! На плічиках висіло ще одне платтячко. Правда, колір мене спершу збентежив. Біле! А це, звісно, наводило на думки про весільну сукню. Але, пригледівшись, зрозуміла, що нічого схожого. По-перше, тканина була схожа на бавовняну з гладким верхом та начосом зсередини, тепла, м’яка і приємна на дотик. По-друге, довжина, сукня була може десь на долоню нижча за коліна. Силует нагадував попереднє плаття з вузькою талією, чітким ліфом та спідницею, що розширювалась донизу м’якими хвилями, тільки більш закрите і без мережива. На щастя, замість сотні ґудзиків на спині воно мало застібку-блискавку на боку. Тепле, зручне домашнє плаття. Тільки чому біле?

Примірявши обнову і покрутившись коло дзеркала, яке нікуди не ділось, я помітила на столі тарілки зі сніданком. Правда, він вже трохи вихолов. Пишний омлет із беконом, кусень свіжого хліба і стакан яблучного соку цілком мене задовольнили. Впала з плечей ще одна гора: до цього я страхалася, що їжа у Пеклі виявиться неприйнятною для людини, та обійшлося. Все досить цивілізовано та смачно.

Отже, невидимі й нечутні слуги потурбувалися про сніданок та одяг для нареченої господаря. Пожмакану учорашню сукню (таки вночі я крутилася) повісила на спинку стільця. У шухляді вже очікувано знайшла легкі спортивні туфлі кремового кольору, практично такі ж, як зараз носять у моєму світі. Що ж, тепер я сита і готова знайомитись із місцем, де доведеться прожити наступні триста років. Якщо не думати про втрачену вічність, то взагалі-то й непогано.

Я підхопила важке кільце з ключами і рушила до коридору.

У коридорі було порожньо. Цікаво, чому не видно слуг? Чисто, прибрано, ніде й пилинки, навіть павутиння попід стінами не видно. Щоправда, можливо павуки тут не виживають? Та навіть якщо не думати про павуків, все говорить про те, що у приміщеннях прибираються. Тільки от коли? Хотілося б перекинутись слівцем із живою людино. Втім, звідки тут будуть живі люди? Грішники десь у котлах киплять, а праведники – на небесах ріжуться у карти. Вибачте, грають у шахи. А слугами у Князя, напевно, нечиста сила. Тоді може й краще, що на очі не показуються.

Спочатку я вирішила розглянути гостьові кімнати, може, котрась сподобається більше, і я переберуся на нове місце? Учора вистачило наснаги зазирнути лише у три, і вони відрізнялися від моєї лише кольором. Я відкрила двері до четвертої спальні. Е, так зовсім не цікаво! Кімнатка нічим не відрізнялась від перших трьох, тільки була у зелених тонах.

П’ята гостьова була чорна, а шоста – жовта. Я так не граюсь. Плюнула, і перейшла аж до одинадцятих по рахунку дверей. Повинна ж бути хоч якась різноманітність? Люцифер або економить на дизайнерах, або йому просто начхати на гостей.

Одинадцята кімната мене порадувала. Вона була у вікторіанському стилі. Широке ліжко з високим вирізьбленим узголів’ям, софа із квітковим принтом та вигнутими ніжками, у комплект до софи два крісла, купа подушечок із китицями, вибагливої форми столик на таких же вигнутих ніжках, на стінах важкі портьєри з драпіруванням (нащо, коли вікон немає?), шикарний камін (імітація, я подивилася!), великі картини в позолочених рамах (до речі, спокійні земні пейзажі, а не катування грішників), ліпнина на стелі, величезна шикарна люстра з трьома ярусами лампочок у вигляді свічок (схожі на електричні!), такого ж стилю торшер коло ліжка, трюмо, секретер, купа поличок, забитих різноманітними дрібницями: статуетками, колекціями антикваріату, сувенірів, іграшок. Гама кольорів приємна: від пісочного до темно-коричневого, але занадто помпезно та тісно, за розмірами кімната не більша, ніж моя, а скільки усіляких предметів, до того ж, абсолютно непотрібних. Не подобається мені таке, не буду переселятися.